В результаті проведеного дослідження сформульовані наступні висновки та пропозиції: 1. Станом на сьогоднішній день дефініція “корпоративне управління” в зарубіжній та вітчизняній науковій літературі не має єдиного визначення. В найбільш широкому сенсі під корпоративним управлінням розуміється управління корпоративними правами. Узагальнення тлумачення терміну, що досліджується, дозволило виявити два підходи (економічний та правовий), базуючись на яких встановлено, що корпоративне управління представляє собою процес регулювання власником руху його корпоративних прав за допомогою уповноважених органів управління, які ефективно і раціонально використовуючи наявні ресурси компанії і діючи на користь її зацікавлених осіб та акціонерів, забезпечують останніх прибутком у формі дивідендів, правом на участь в управлінні і відшкодуванням витрат при ліквідації акціонерного товариства. 2. В світовій господарчій та правовій практиці поняття “корпорація” ідентифікується з акціонерним товариством. В Україні ці дефініції мають різні значення: корпорація розглядається як об’єднання юридичних осіб, а акціонерне товариство як вид господарського товариства. Доцільно визначати термін “корпорація” як систему організації господарської діяльності переважно в організаційно-правовій формі акціонерного товариства, що засноване на домовленості юридичних та фізичних осіб по здійсненню спільної діяльності та отримання прибутку відповідно з долею в об’єднанні. 3. Система корпоративного управління складається з низки елементів, які виділені на основі дослідження акціонерного товариства з організаційної точки зору і як специфічного суб’єкту господарювання. До них віднесено функції та методи управління, учасників корпоративних відносин, органи управління акціонерним товариством, норми управління і корпоративну культуру. 4. В процесі свого історичного розвитку акціонерне товариство пройшло три етапи: 1) виникнення первинних колективних форм господарської діяльності; 2) поява корпорацій, формулювання основ корпоративного законодавства. 3) розповсюдження корпоративних організацій в світі, становлення системи державного регулювання корпоративного управління. Еволюція акціонерної форми власності сприяла формуванню трьох основоположних моделей управління - англо-американської, німецької та японської, кожна з яких має свої переваги та недоліки в залежності від тяжіння до інсайдерської чи аутсайдерської системи корпоративного управління. 5. В Україні діюче корпоративне законодавство не в повному обсязі відповідає сучасним вимогам щодо регулювання діяльності акціонерних товариств. Зокрема, недостатньо врегульоване питання захисту прав “дрібних” акціонерів, інституту незалежних директорів, неопрацьована процедура кумулятивного голосування, тощо. Прийняття та вступ у дію Закону України “Про акціонерні товариства” буде сприяти поліпшенню ситуації, однак його якість можна буде оцінити лише після застосуванні на практиці. 6. В роботі виділено три етапи становлення корпоративного управління в Україні - приватизаційний, передкорпоративний і корпоративний. Перші два етапи вказують на основні властиві йому недоліки: невикористання переваг корпоратизації, розпилювання акціонерного капіталу, створення великої кількості акціонерних товариств, що є такими лише формально, недостатньо ефективна політика держави у сфері регулювання корпоративного управління, наявність негативних процесів: реприватизації, рейдерства та інше. Третій етап спрямовано на вирішення означених питань, зокрема, перетворення держави с “продавця” частки свого майна на ефективного “менеджера”, стимулювання впровадження на практику інновацій в сфері корпоративного управління та інше. 7. Ґрунтуючись на аналізі дванадцятирічної динаміки розвитку вітчизняних акціонерних товариств, виділені основні тенденції функціонування корпоративного сектору України: 1) скорочення числа корпоративних підприємств після закінчення масової приватизації, 2) трансформація політики залучення додаткових коштів (акцент з емісії акцій зміщується до облігацій), 3) неефективність українського фондового ринку, на якому створена надмірна інфраструктура, тоді, як частка неорганізованого ринку істотно більше організованого (90-95% в порівнянні з 5-10%). 8. Дослідження стану державних корпоративних прав засвідчило, що кількість господарських товариств з їх часткою, поступово зменшується. Спостерігається зміна напряму приватизаційних процесів. Це підіймає питання оцінювання управління на даних підприємствах. Аналіз щорічної звітності 35 вітчизняних відкритих акціонерних товариств, доля майна яких належить державі, дозволив сформулювати підхід к оцінці його організаційного рівня по 15 виділених критеріях. Зокрема, проведення загальних зборів, наявність спостережної ради, комітетів в її складі, виконавчого органу, корпоративного секретаря, розробка внутрішніх документів, інвестиційна політика і т.д. Встановлено, що на більшості підприємств виконуються законодавчо закріплені критерії, тоді, як вітчизняні принципи корпоративного управління практично не застосовуються на практиці. 9. Найважливішим фактором, що дестабілізує процес формування корпоративного управління в Україні, виступає недосконалість органів управління акціонерним товариством. На основі виділення чинників, що характеризують їх діяльність визначено три групи (по 24 критерії в кожній) для оцінки рівня стійкості корпоративного управління: 1) права акціонерів (участь в управлінні акціонерним товариством: підготовка та проведення загальних зборів, дивідендна політика акціонерного товариства, доступність інформації) 2) наглядова рада 3) виконавчий орган та контроль фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства. На підставі оцінки запропонованих критеріїв, виділено три типи корпоративних організацій – з низьким, середнім і високим рівнем стійкості управління. 10. Для вдосконалення національної моделі управління корпоративними правами та підвищення її стійкості до дестабілізуючих чинників, сформульовано інноваційний підхід, який базується на наступних рекомендаціях: доповнити Закон України «Про акціонерні товариства» в контексті кворуму загальних зборів акціонерів; впровадити в структуру управління акціонерним товариством тимчасовий орган – номінаційний комітет, що забезпечує підбір та оцінку кандидатів на членство в наглядовій раді; забезпечити об'єктивність діяльності ревізійної комісії, завдяки обов'язковому включенню до її складу “дрібних” акціонерів; збільшити ефективність діяльності наглядової ради шляхом включення в її склад незалежних директорів; оптимізувати склад наглядової ради за допомогою формулювання вимог до її кількості та періодичності засідань; для підвищення результативності функціонування наглядової ради обґрунтована доцільність створення комітету з корпоративного управління і тимчасового комітету з розробки внутрішніх документів; запропоновано удосконалення діяльності виконавчого органу акціонерного товариства шляхом його обрання та підпорядкування виключно наглядовій раді, а також розробки ефективної кадрової політики. |
