Анотація до роботи:

Павленко Г.А. Інформаційна культура соціальних суб’єктів як фактор удосконалення управління суспільством.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук із спеціальності 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії – Інституту вищої освіти АПН України. – Київ, 2009.

Дисертаційне дослідження присвячене інформаційній культурі соціальних суб’єктів як фактору удосконалення управління суспільством. Вперше моделі формування та реалізації інформаційної культури соціальних суб’єктів розглянуті як фактор удосконалення управління суспільством.

Систематизовані знання щодо теоретико-методологічних засад дослідження впливу інформаційної культури соціальних суб’єктів на удосконалення управління суспільством. Уточнено сутність поняття “інформаційна культура” у широкому та вузькому розумінні, розроблено модель процесу формування інформаційної культури управлінця, що включає три базових етапи: первісної інформаційної соціалізації, освітньо-інформаційного навчання та формування розвиненої інформаційної культури; виявлено впливи Інтернету на формування інформаційної культури управлінця. З’ясовано сутність змін в інформаційній культурі соціальних суб’єктів в процесі утвердження інформаційного суспільства та розроблено теоретичну модель сучасного управлінця як суб’єкта і об’єкта інформаційного суспільства, що ґрунтується на рольовій моделі управлінської діяльності та концепції самооцінки інформаційної складової особистісно-професійного потенціалу управлінця.

У висновках зазначається, що становлення інформаційного суспільства в Україні вимагає створення у суспільстві умов для формування інформаційної культури соціальних суб’єктів управлінської діяльності, які виступають важливим фактором удосконалення управління цим процесом. Здійснене дослідження дозволяє дисертанту зробити такі узагальнюючі висновки та рекомендації:

1. Уточнено зміст поняття “інформаційна культура”, яка визначена як необхідна й достатня умова для прийняття управлінських рішень і розглядається як органічний синтез її визначальних складових: а) оптимальних засобів маніпулювання інформацією та подання її споживачу; б) механізмів вдосконалення технічного середовища, зберігання та передачі інформації; в) системи навчання, підготовки людини до ефективного використання інформаційних засобів та інформації.

2. На основі аналізу проблеми формування інформаційної культури суспільства й особистості обґрунтовано висновок, що становлення інформаційного суспільства в Україні обумовлює підвищені вимоги до інформаційної компоненти соціуму на всіх рівнях його функціонування – від мікро- до макросистем, рівня підготовки управлінців.

3. За результатами дослідження обґрунтована модель процесу формування інформаційної культури суб’єктів-управлінців сучасного виробництва, яка складається із трьох базових етапів – первісної інформаційної соціалізації, освітньо-інформаційного навчання та формування розвиненої інформаційної культури.

4. Визначено, що Інтернет набуває статусу важливого засобу формування інформаційної культури управлінців. Підвищенню його дії сприятимуть запропоновані конкретні пропозиції щодо створення конкурентного ринку Інтернет-послуг на всій території країни, забезпечення реалізації програм “Електронна Україна”, “Україна – розвиток через Інтернет”, суттєвого збільшення обсягів фінансування Національної програми інформатизації.

5. На основі аналізу основних теорій і концептів прийняття управлінських рішень у дискурсі інформаційної культури визначено евристичний потенціал теорій які становлять теоретичне підґрунтям алгоритму прийняття управлінських рішень: системну теорію управлінських рішень (Г. Саймон); концепцію обмеженої раціональності (Дж. Марч); концепцію локальних прирощень (Ч. Ліндблом); нормативно-процесуальну модель прийняття управлінських рішень (В. Врум); синтетичну (конфліктно-ігрову) модель організації (М. Кроз’є); концепцію управлінських впливів (А. Танненбаум).

6. Обґрунтовано авторську теоретичну модель управлінця, побудовану на базі теорії міжособистісних управлінських ролей з орієнтацією на їх інформаційну й комунікаційну спрямованість (Г. Мінцберга) та концепції самооцінки й визначення особистісно-професійного потенціалу управління щодо інформаційного забезпечення процесу прийняття управлінських рішень, у відповідності з адаптивно-розвиваючою концепцією самоменеджмента (М. Лукашевича).

Зважаючи на міжпредметний характер дослідження, дискусійність багатьох положень, недостатню розвиненість технологій соціально-психологічної діагностики процесу формування інформаційної культури. На думку автора, потребують подальшої уваги науковців проблеми, що пов’язуються, насамперед, із з’ясуванням динаміки цього процесу, функціональних характеристик і ролі його складових, ієрархії, місцеположення останніх, їх підпорядкування по горизонталі (координація) й вертикалі (субординація) тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

1. Павленко Г.А. Змістовні інтерпретації поняття «інформаційна культура» // Нова парадигма. – 2007. – № 68. – С. 96-105.

2. Недюха М.П., Павленко Г.А. Інтернет як засіб формування інформаційної культури // Українознавство. Журнал науково-дослідного інституту українознавства МОН України. – 2007. – № 2. – С. 52-57. (Особистий внесок дисертанта обсягом 0,4 д.а. полягає в обґрунтуванні Інтернету як одного із засобів формування інформаційної культури управлінця).

3. Павленко Г.А. Формування інформаційної культури суб’єктів управлінської діяльності: соціально-філософський дискурс // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2007 – № 16 (29). – С.200-206.