Основними висновками дисертаційної роботи є такі: - Феномен соціальної держави є відповіддю на соціальне напруження, що виникає на певному етапі розвитку економіки. Капіталістичні відносини регулюються державним апаратом шляхом оподаткування з метою надання соціальних гарантій. Наприкінці ХХ століття соціальна держава орієнтована на розвиток людського та соціального капіталу та на гарантування прожиткового мінімуму тим громадянам, які самі не здатні його собі забезпечити. - Заперечення ролі етики в житті суспільства і заміна принципу справедливості принципом максимізації прибутку чи пануванням певної ідеології приводить у першому випадку до гобсової “війни всіх проти всіх”, а у другому – до тоталітаризму різноманітних штибів: від соціалістичного до націонал-демократичного. Ринок постає як одна з інституцій поряд з урядом та комплексом ціннісних установок. Ринкові відносини обмежуються державним регулюванням з метою перерозподілу благ між громадянами. Перерозподіл відбувається у відповідності до пануючого принципу соціальної (розподільної) справедливості. - Розвиток соціальної держави можливий лише за зростання економіки, яке в індустріальних державах відбувається найчастіше за рахунок експлуатації ресурсів держав третього світу та ціною виснаження природного середовища. Сучасний розвиток технології та виробництва дає можливість подолати бідність в усьому світі, але не дає механізмів регулювання народжуваності та відновлення природних ресурсів. У межах економічної парадигми, держави, що розвиваються мають рівнятися на ріст економіки та соціальні стандарти розвинених держав. З переходом до екологічної парадигми (Гьосле) розвиток має розумітися як таке задоволення потреб теперішнього покоління, яке гарантує збереження довкілля для наступних поколінь. - Оскільки глобалізація ринкового процесу породжує нерівність між громадянами різних держав та суспільну поляризацію всередині країн, постає потреба обґрунтування морально-етичної глобалізації, встановлення спільних критеріїв соціальної політики на основі універсалістської моралі. Універсалістська етика постає як дискурсивна етика, що передбачає універсальну відкритість для участі усіх без виключення розумних істот. Лише на основі дискурсу можна побудувати планетарну етику спільної відповідальності, яка буде універсалістською, такою, що не обмежується лише піклуванням про добробут сучасників, а також включає в себе відповідальність перед прийдешніми поколіннями та актуалізує екологічну проблематику. - Держави, що виступають акторами міжнародної соціальної справедливості, є рівними учасниками дискурсу. У той же час вони є різними за своїм етнічним, культурним складом, територіальним виміром, розвитком економіки та складом природних ресурсів. Кожна з держав має право на розвиток, відмінний від інших, тобто право на нерівність. Поширення у глобальних масштабах стандартів життя, сформованих у результаті довгого і копіткого процесу на Заході, на всі держави світу є з одного боку запереченням їхнього права на індивідуальний розвиток, а з іншого – поштовхом до руйнування екосистеми планети. - Глобалізація безпосередньо впливає на розвиток соціальної держави в нашій країні, на стратегії її розвитку та шляхи пошуку власної ідентичності. В нашій країні має бути розроблена Концепція розвитку соціальної держави України, в якій принципи розвитку соціальних програм поставали б в контексті розвитку глобальної соціальної політики. | 