У висновках, на підставі дослідженого матеріалу, зроблено ряд узагальнень. Найголовніші з них: 1. Вивчення актуального членування речення має тривалу історію, його початки сягають періоду розквіту римської культури – етапу ранніх досліджень порядку слів. Теорія актуального членування речення формувалася на базі досягнень логічного й психологічного напрямків дослідження закономірностей словопорядку, в яких вже були сформовані поняття-праобрази теми й реми. Новий етап розвитку вчення про актуальне членування речення розпочинається з виходом праці В.Матезіуса «Про так зване актуальне членування речення», в якій уперше проблема порядку слів стала розглядатися в межах лінгвістичного вчення. 2. Розбіжність поглядів дослідників щодо назв компонентів актуального членування, їх кількості обумовлюється перш за все різними підходами щодо їхнього виділення. Такі поняття актуального членування, як дане/нове, відоме/невідоме, визначене/невизначене, референтне/нереферентне, у переважній більшості випадків визначаються не як самостійні назви компонентів актуального членування, а як різнорівневі аспекти смислової характеристики цих компонентів. Більшість прихильників бінарності актуального членування дотримується комплексного підходу щодо виділення компонентів комунікативної будови речення, який передбачає поєднання структурного й змістового принципів їхнього аналізу. 3. Межі актуального членування речення можуть як збігатися, так і не збігатися з межами поділу компонентів його граматичного членування. Проте автономність актуального й граматичного членування речення не означає їх повну ізольованість, не виключає існування певних паралелей між окремими рівнями членувань, співвідносності певних їх елементів. 4. Характер актуального членування речень з лексично вираженою темою значною мірою обумовлюється їхніми структурними особливостями у формально-синтаксичному аспекті. Окрім позиції головної та підрядної частини, суттєву роль відіграє розташування елементів у складі простих речень (перш за все – у головному реченні) та тип сполучного засобу між головним і підрядним реченням. Так, наприклад, препозиція присудка щодо підмета в головній частині прислівних складнопідрядних речень часто є причиною двовершинного характеру реми на першому ярусі актуального членування, а тип сполучного засобу нерідко впливає на збіг актуального й граматичного членування речень. 5. Лексична невираженість теми в межах висловлення може мати два значення: теми нульової, яка являє собою значущу відсутність тематичного компонента, поновлення якого через залучення попереднього контексту є неможливим; теми контекстуальної – лексично не вираженої теми, яка може бути поновлена при залученні попереднього контексту.
6. Прислівні складнопідрядні речення з нульовою темою являють собою синтагматично незалежні висловлення, головна частина яких несе лише нову, невідому з попереднього контексту інформацію, їм притаманне нейтральне інтонаційне оформлення та загальноінформативна семантика, передавання якої забезпечується, окрім позиційного розташування членів головної частини, їхніми морфолого-семантичними ознаками. За своєю буттєвою, загальноінформативною семантикою прислівні конструкції такого типу наближаються до простих речень з нульовою темою, в яких комунікативна нерозчленованість репрезентована особливо виразно. 7. Прислівним складнопідрядним реченням з нульовою темою, як і прислівним конструкціям з лексично вираженою темою, властива багатоярусність актуального членування. На першому ярусі членування передається загальне комунікативне значення цих речень – констатувальне, що зумовлює їхню нерозчленованість на цьому ярусі. Виділення подальших ярусів актуального членування обумовлюється реалізацією додаткових комунікативних завдань і не впливає на загальний характер комунікативної нерозчленованості цих конструкцій. 8. До прислівних складнопідрядних речень з контекстуальною темою належать неповні речення, парцельовані й приєднувальні конструкції. До складу неповних речень входять речення з випущеною темою-підметом та репліки-відповіді. Особливістю аналізованих парцельованих і приєднувальних конструкцій є проходження межі між базою і вичленованою структурою в межах головної частини речення, що забезпечує дотримання складнопідрядного характеру вичленованих конструкцій. 9. Схема актуального членування неповних складнопідрядних речень прислівного типу є аналогічною зі схемою актуального членування зазначеного типу конструкцій з лексично вираженою темою, оскільки тематичний компонент неповних речень встановлюється з попереднього контексту. Характерною рисою актуального членування приєднувальних і парцельованих конструкцій є виділення в них на першому ярусі членування тематичного компонента, що виділяється в складі базового речення, і двох рематичних компонентів, один з яких являє собою рему базового речення, а інший репрезентований вичленованою конструкцією. | 