Дослідження стану і розвитку фінансово-кредитних відносин в аграрному секторі економіки України дозволяють зробити висновки, що мають теоретичне і практичне значення: 1. Дослідження теоретичної сутності фінансів і кредиту як економічних категорій, з’ясування їх функцій, відносин, які виникають при цьому, дозволило автору запропонувати визначення змісту поняття „фінансово-кредитні відносини”, що виражають сукупність економічних відносин, пов’язаних із забезпеченням господарюючого суб’єкта фінансовими ресурсами, в тому числі на умовах повернення і платності, формуванням і використанням фондів грошових коштів і доходів, а також контролем вказаних процесів під час фінансово-господарської діяльності з метою підвищення ефективності відтворення. 2. Кредитування агропромислового виробництва комерційними банками останнім часом характеризується позитивними тенденціями. Так, обсяги наданих кредитів зросли за 2000-2005 роки у 5,2 рази, у тому числі пільгові – у 9,4 рази, збільшилась питома вага довгострокових кредитів з 3,7 % до 22,7 %, середня процентна ставка знизилась з 40,4 % до 17 %, питома вага прокредитованих виробничих витрат сільськогосподарських підприємств збільшилась з 10,5 % до 47 %. Поряд з тим, фінансова нестабільність та збитковість більшості сільськогосподарських підприємств, низька кредитоспроможність та недостатня інвестиційна привабливість підприємств залишаються ключовими проблемами галузі. Більшість господарств мають від’ємний або катастрофічно низький рівень рентабельності виробництва продукції, а за коефіцієнтом абсолютної ліквідності – майже жодне і не наближається до мінімально необхідного. 3. Встановлено, що на практиці має місце надання кредитів агровиробникам без належного вивчення фінансового стану підприємства, його кредитної історії, спроможності підприємства в майбутньому генерувати достатні грошові потоки, а також без обґрунтованого прогнозу ефективності використання залучених коштів. Розроблена методика комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника, яка ґрунтується на раціональному співвідношенні кількісних і якісних чинників, загальновживаних і запропонованих показників ретроспективного і перспективного аналізу, здатності господарюючого суб’єкта в майбутньому генерувати грошові потоки. Методика побудована на оцінці як об’єктивних, так і суб’єктивних критеріїв, визначенні їх ваги та зведенні до єдиного синтезованого показника – рейтингу і забезпечує підвищення ефективності діагностики фінансового стану потенційних позичальників. 4. Система фінансових коефіцієнтів, які використовують при визначенні класу позичальника, та їх нормативні значення, не враховують специфічні особливості аграрної галузі. Із 20 обстежених агропідприємств значення основних коефіцієнтів понад 80% господарств не наближаються до нормативних. Обґрунтована структура показників оцінки кредитоспроможності агропідприємств, скориговані їх порогові значення. Оптимальне значення коефіцієнта швидкої ліквідності треба встановити на рівні 0,15 і вище; коефіцієнта покриття – 1,5 і вище; коефіцієнта автономії – 0,6 і більше, тощо. 5. На основі шестирічного моніторингу динаміки кредитування конкретного агропідприємства і фінансових результатів його діяльності дисертантом встановлені позитивні кореляційні залежності між величиною вкладаємих на одиницю площі кредитних ресурсів і часовими трендами прибутку і рентабельності. Із збільшенням на гектар кредитних вкладень встановлено зростання як прибутку так і рентабельності виробництва продукції. 6. Знайдена і підтверджена виробничою апробацією математична залежність ефективності залучення і використання короткострокових кредитів від питомої ваги кредитних ресурсів у загальному обсязі оборотних коштів, виручки від реалізації продукції, прибутку та процентної ставки за кредитами, яка дозволяє враховувати вплив терміну кредитування на оборотність кредитів і більш точно розраховувати ефект банківського кредиту. 7. З метою оптимізації кредитних відносин між банками та підприємствами запропоновано методичний підхід щодо визначення ефективності короткострокових кредитних залучень на основі багатокритеріальності, що ґрунтується на поєднанні розробленого алгоритму розрахунку ефекту банківського кредиту, грант-елемента кредитування, уточненого показника ефекту фінансового лівериджу та інших загальновживаних критеріїв ефективності. Такий підхід забезпечує умови для продуктивного використання кредитних ресурсів і підвищення, тим самим, ефективності відтворювального процесу. 8. Державна фінансова підтримка повинна поєднувати підтримку агровиробництва та секторів економіки, які забезпечують аграрну сферу матеріальними ресурсами, і надаватись, в першу чергу, товаровиробникам, які ефективно використовують надані кошти. 9. Дослідження регіональних особливостей лізингової діяльності виявило значну розбіжність в забезпеченні технікою областей. Найбільш критичним є становище у Харківській та Львівській областях, де за 1998-2004 рр. отримано сільськогосподарської техніки у розрахунку на 1 га ріллі лише по 6,35 і 7,60 грн., що відповідно в 3,7 і в 3,1 разів менше ніж у середньому по аграрному сектору України і в 14,8 і в 12,4 разів менше ніж у сільському господарстві Київської області. 10. В структурі лізингоодержувачів сільськогосподарської техніки встановлена зростаюча динаміка питомої ваги малих та середніх агропідприємств, а також приватних і фермерських господарств. Агроформування площею ріллі менше ніж 3 тис. га. складають понад 80 % від усієї кількості лізингоодержувачів. Це потребує відповідного корегування технічної політики в галузі сільгоспмашинобудування, а також фінансово-кредитної політики держави відносно аграрної сфери. Встановлено, що попередня оплата за об’єкти лізингу породжує різноспрямованість векторів економічних інтересів суб’єктів лізингової угоди і обумовлює невиправдані втрати лізингоодержувача. Термін сплати суми, еквівалентної авансовому платежу, доцільно перенести на кінець дії лізингової угоди, звільнити сільських лізингоодержувачів від сплати лізингового платежу за перший рік з компенсацією його за рахунок державного бюджету. | 