Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Релігієзнавство, філософська антропологія, та філософія культури


Галушко Михайло Михайлович. Філософсько-антропологічний зміст феномену „повсякденність" в горизонті життєвого світу : Дис... канд. наук: 09.00.04 - 2008.



Анотація до роботи:

Галушко М.М. Філософсько-антропологічний зміст феномену „повсякденність” в горизонті життєвого світу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. – НПУ імені М.П. Драгоманова, Київ, 2007.

Дисертація присвячена філософсько-антропологічному аналізу феномену повсякденності у вимірах життєвого світу. Це - спроба змінити філософську традицію аксіологічних суджень щодо низького статусу повсякденних подій. Дослідження феномену повсякденності дозволяє виявити її як своєрідну метрику, що позначає масштаби та відмінності добра і зла, розуму й безумства, істини й брехні, прекрасного й потворного. Дослідження є етапом формування нового поля застосування філософської антропології та філософії культури до мало дослідженої проблематики.

Тематизація повсякденності у філософському дискурсі дозволяє виявити її критичний потенціал по відношенню до класичного канону раціональності та позиції логоцентризму класичної філософії.

У висновках дисертації представлені підсумки проведених теоретичних досліджень. Вони конкретизовані в наведених нижче положеннях:

1. Поняття “повсякденність” за своєю змістовною значущістю є суперечливим, і тому його неможливо до кінця розчинити у всепоглинаючій універсальності певної інтелектуальної традиції. Аналіз філософсько-антропологічних теорій дозволяє виявити обумовленість повсякденності певним культурним контекстом та можливість ґенези його змісту на тлі західноєвропейської традиції філософування взагалі та в умовах трансформації некласичного ідеалу раціональності, зокрема.

2. Повсякденність ми можемо розглядати як певний порядок реальності життєвого світу, що здійснює розміщення людської тілесності в контурах інтерсуб’єктивного світу. Її ординарність забезпечує стабільність існування людини, можливість збереження і трансляції культурних кодів, але в той же час накопичення певних сенсів сприяє «правиловідповідній» (Е. Гуссерль) трансформації форм життєвих змістів. Сфера людських взаємодій, кожна з яких окремо запланована індивідами – утворює таку структуру і порядок, який ніким не планувався і не передбачався. Вона містить систему практичних знань, яка включає знання норм поведінки та того, що вважається загальноприйнятим в даному соціокультурному порядку дій в певній ситуації, для досягнення визначеної мети. Дослідження порядку повсякденності потребує врахування його історичного характеру, а також послідовності її виокремлення та осмислення.

3. Дискурс класичної філософії виходив з пріоритету всезагального перед одиничним. Отже, емпіричні форми буття, які репрезентували для класики невловимий порядок повсякденності, були винесені за межі основних векторів розвитку філософської думки. Традиція філософування, що бере свій початок від Платона, постулювала пріоритет незмінності ідей над світом скінчених речей. Навіть такі винятки у класичному дискурсі філософування, як концепції Аристотеля і Канта, що обґрунтовували принцип доповнюваності теоретичної і практичної філософії, – також, врешті-решт, спрямували свою увагу на всезагальні принципи буття. Обидві стратегії, хоча і передбачають існування донаукових форм знання, у пошуках мета-наративів не доходили до постановки питання про фундаментальні структури повсякденності. Питання про істину в класичній філософії ставилося і розв'язувалося в межах припущення щодо даності свідомості, яка здійснює когнітивні акти, і щодо безпосередньої доступності «самої реальності», але не щодо кореляції цих процесів. Жорстка структура суб’єкт-об’єктної опозиції та гносеологічна спрямованість класичного стилю філософування не дозволяла виявити такий «конструкт первинної реальності» (А. Шюц), яким є повсякденність.

4. Звернення до життєвого світу викликане протестом проти раціональності, репресивність якої все глибше усвідомлюється людьми. Некласична філософія здійснила антиметафізичний поворот і абсолютизувала значення ірраціоналістичних стратегій філософування. Вперше в історії філософії були актуалізовані такі феномени, як воля до влади (Ф. Ніцше), соціально-економічні формації (К. Маркс), несвідоме (З. Фройд), що продемонстрували обумовленість раціональних структур укоріненістю людини у світі і відкрили шлях до формування таких філософських стратегій, які звернулися до первинності життєвого світу. Але й ірраціональні спроби побудови філософських концепцій виявили неможливість безумовного змісту ірраціонального: він також виявився невід’ємним від соціокультурного контексту історичного процесу і обумовленим його трансформаціями.

5. Відкриття повсякденності розкриває її значення не лише як підстави для критики логоцентризму, але і як «плавильного тиглю раціональності» (Б. Вальденфельс), в якому черпають свій зміст такі форми як «авторитет традиції» (Г. Гадамер) та здоровий глузд (Г. Люббе). Їх раціональне навантаження розкриває формоутворюючий потенціал повсякденності. Визнання того факту, що духовність притаманна повсякденному існуванню як цілісності людського життя, дозволила включити її у філософський дискурс.

6. Звернення до дослідження повсякденного життя характерне для усіх сфер гуманітарної науки. Історики, соціологи, філософи, антропологи, мовознавці істотно переосмислюють класичну парадигму вивчення культури і людини на основі реконструкції їх ідеальних сенсів і значень. Дослідження повсякденності стикається зі складнощами методологічного оснащення, для його здійснення використовуються логічний аналіз і герменевтика, історія і соціологія, психоаналіз і критика ідеології, філософія і психологія. Дослідження повсякденного життя є найважливішою частиною культурологічних дисциплін. Саме завдяки зверненню до повсякденності культурологія й антропологія з абстрактно-теоретичних дисциплін перетворюються на дієві способи аналізу, що відкривають здатність до розуміння і пояснення соціальної реальності, виявляються придатними для антропологічної експертизи суспільства і терапії індивідуальних людських проблем.

7. У пошуках шляхів, що дозволили б наблизитися до розуміння минулого безпосередньо через його суб'єкта і носія – людину, філософія розглядає поняття «повсякденне життя» як інтеграційний спосіб пізнання, який дає можливість реконструювати історичне буття в його тотальності, осмислити внутрішні соціальні, психологічні зв'язки, що виокремлюються в реаліях повсякденності. Проблематизація повсякденності розширює горизонти некласичного розуміння раціональності, зокрема, історичних підходів до вивчення життєвого світу, і демонструє історичні закономірності її становлення.

8. Повсякденність є історичним феноменом. Життєвий світ, диференціюючись від тотальності міфу, подвоюється на контрарні порядки буття: повсякденність і свято. Перша керується «принципом реальності» (З. Фройд), відкриває правила виживання людини у світі, що втратив свою первісну єдність. Друге в «одвічному поверненні» до засад відтворює цілісність буття людини. Логіка виходу з міфо-практичної діяльності обумовлює опозицію повсякденного і святкового: конструювання порядку одного є запереченням ладу іншого.

9. Структура опозиції до повсякденності дозволяє виявити такі фундаментальні ознаки цього виміру життєвого світу, як невизначеність, анонімність, біографічність, інтерсуб’єктивність й історичність.

10. Загальна доступність культурного коду повсякденності робить його самоочевидним для людини, але ця очевидність є не результатом рефлективних зусиль (методологічного сумніву, за Р. Декартом), а всезагальністю значень, які не потребують додаткових раціональних зусиль аби встановити свою прийнятність для членів життєвого світу. Навіть постійна мінливість аксіом повсякденності не змушує піддавати їх сумніву. Тому їхньою вихідною фундаментальною характеристикою є невизначеність.

11. Перше наближення до розуміння констант повсякденного дозволяє говорити про можливість суперечливих тенденцій його здійснення. Так, «гумус анонімності» (Б. Вальденфельс) повсякденності, на якому зростає людина, не вимагає особистісного ставлення: ідентифікація людини на цьому рівні йде через типізацію відносно іншого. З іншого боку, ієрархія типів буття людини у вимірі повсякденного починається з Я, тому завжди несе на собі відбиток власної біографії і має центровану структуру. Анонімність і біографічність складають певну опозицію повсякденності, але невизначене тло буденних сенсів не фіксує її жорстко, не потребує утримання як факту свідомості.

12. Розв’язання цієї опозиції відбувається через іншу фундаментальну характеристику повсякденності, якою є інтерсуб’єктивність. Це не просто пізнавальна спільність, що дозволяє передавати знання, а певна універсалізація досвіду, що за умови визнання можливості загальної заміни позицій Я та Іншого в ситуації тотожних соціальних фактів, все ж передбачає своєрідність цього досвіду. Саме визначення інтерсуб’єктивності як фундаментальної ознаки повсякденності виявляє її як «конструкт першого порядку» життєвого світу. Залученість історії однієї людини до існування іншої формує тотальність «ми-відношення». Отже, інтерсуб’єктивність повсякденної структури обумовлює її історичність.

13. Вивчення повсякденності залучає антропологічний вимір до проблемного поля науки. Довгий час західна наука не враховувала цей аспект, приділяючи головну увагу матеріальним або духовним цінностям. Проте, реальне буття пронизане людською тілесністю, людською поведінкою, побутовою сферою. Людина будує своє реальне життя, «вписуючи» своє тіло в пануючі норми і правила, прагнучи відповідати ідеальним канонам. Кожна історична епоха формує свої канони, свою символіку правил людської поведінки, підкреслюючи ці символічні принципи заборонами і дозволами, встановлюючи межу між нормою і патологією людського існування.

14. Сучасне соціокультурне поле характеризується принциповою неоднорідністю. Мультикультуралізм стає способом організації простору постмодернізму. В ці трансформації потрапляє і структура повсякденності: від мозаїки речей до ціннісних настанов. Досліди аналізу семіотики повсякденного показують, що в постсучасній дійсності тонка грань між повсякденним і неповсякденним часто виявляється розмитою. З одного боку, повсякденності загрожує надмірна інституалізація (А. Хелер): зовнішня раціоналізація і організація простору не відповідають власному порядку повсякденності, а здійснюються у відповідності з логікою інших соціальних інститутів. З іншого боку, повсякденності загрожує тотальна релятивізація. Порядок повсякденності ґрунтується на ритмі праці суспільства. Але регулятивом постіндустріального суспільства є не етика обов’язку, а «обов’язок розваг». Повторюваність витісняється розмаїтістю, за нею губляться типологізуючі вектори повсякденності. Специфіка постсучасної ситуації диктує свої закони розвитку повсякденності. Недооцінка цього простого факту може призвести до значних труднощів, що мають не просто теоретичний, але і практичний зміст. Повсякденність може втратити свою здатність до утворення сенсів, перестане бути простором формування і реалізації соціального габітусу.

15. Відбувається не тільки радикальна духовна переорієнтація масової свідомості: змінює свою конфігурацію і організація форм повсякденності. Принциповою інновацією постсучасності є вплив засобів масової інформації на соціокультурні структури, зокрема, на повсякденність. Мас-медіа стають не просто новим етапом розвитку технічних засобів, а новою універсальною формою суспільної комунікації. Вони є симуляцією комунікації, оскільки засоби масової інформації не передбачають відповіді на значення, які вони транслюють. У своїй крайній формі самодостатності вони заповнюють простір повсякденності та трансформують його структуру. Медіа-простір здійснює естетичну реформу всіх форм повсякденного – лише естетичні орієнтири подаються як значимі, оскільки добудовують конечні форми повсякденності до досконалих взірців споживання. Водночас вони привносять у повсякденність сенси інших соціальних інститутів, таких як політика. Це „оповсякденення” політичних подій, іноді навіть насильницьке, створює новий вимір сприйняття соціокультурного простору.

16. Але ці негативні процеси не слід абсолютизувати. По-перше, зазначені тенденції притаманні самій постсучасній повсякденності і лише підсилюються мас-медіа. Тобто їх інтеракція має лише кількісні, але не якісні наслідки. По-друге, кількісний характер впливу інформаційних засобів на повсякденність свідчить про те, що тенденції обох феноменів обумовлені більш широким соціокультурним контекстом. А тому причини демонізації повсякденності в мас-медіа слід шукати в загальній культурній ситуації постсучасності.

17. Таким чином, онтологічна укоріненість людини в життєвому світі передує раціоналізації, тоді як остання є причиною кризи європейського світу. Життєвий світ є горизонтом творення всіх можливих дій суб’єктивності в їх трансцендентальному значенні, перехрестям первинних конструктів реальності, умовою їх об’єднання. Первинним конструктом цієї реальності є повсякденність, оскільки саме вона виступає універсумом усіх життєвих об’єктів, репрезентованих анонімним формуванням первинних очевидностей. Аксіоми повсякденного переплітаються та несуть на собі відбитки ситуацій, у які потрапляє людина: якщо суб’єкт пізнання має бути безпристрасним щодо об’єкта, то для учасника життєвого світу інтерсуб’єктивні кореляції завжди позначають ті межі, в яких розгортатиметься його історія.

Публікації автора:

1. Галушко М.М. Умови проблематизації повсякденності в філософському дискурсі // Культура і сучасність. – К.,2006. - №2. – С. 33-38.

2. Галушко М.М. Антропологія повсякденності як методологія критики логоцентризму // Totallogy. –К., 2006. - №15/16. – С. 432-444.

3. Галушко М.М. Соціокультурні функції свята: по той бік повсякденності // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – К., 2007. - №1. – С. 26-31.

4. Галушко М.М. Розробка проблеми повсякденної свідомості в творчості М. Бахтіна та її рецепція у радянській філософії // Вісник НАУ. – К., 2007. – С. 158-161.

5. Галушко М.М. Повсякденність як підґрунтя раціонального дискурсу в феноменологічній соціології А.Шюца //Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. Наукових праць. – Вип. 13 (26). – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – С. 218-224.

6. Галушко М.М. Ціннісно-світоглядний потенціал художньо-творчої діяльності студентів вузів //Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. Наук. праць. Вип. 15. – К.: Міленіум, 2005. – С. 208-213.

7. Галушко М.М. Тематизація поняття „повсякденність” в історико-філософському дискурсі // Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть: Тези доповідей 5 Міжнародної науково-теоретичної конференції студентів, аспірантів і молодих вчених. –Тернопіль, 2007. – С. 436-438.

8. Галушко М.М. Культурно-творча складова національної освіти // Українська освіта у світовому часопросторі: матеріали другого міжнародного конгресу, Київ, 25-27 жовтня 2007 р. – К., 2007. – С. 110-112.

9. Галушко М.М. Поняття повсякденності у філософському дискурсі // Аксіологічні аспекти трансформації сучасного українського суспільства: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Івано-Франківськ, 27-28 квітня 2007 р. – Івано-Франківськ, 2007. – С. 158-159.