У дисертаційному дослідженні здійснено розгляд філософії природи як самостійної галузі та з’ясовано її статус в системі сучасного знання. Це зумовлено необхідністю визначення мети, завдань та методології сучасної філософії природи. У висновках викладені основні теоретичні та науково-практичні результати дисертаційного дослідження. Філософське осмислення природи, тобто натурфілософія від античності до Нового часу — це «природознавство», тобто дослідження природи заради вироблення та осмислення основи природи та її принципів, що слугує єдиній меті — виробленню світоглядної позиції. З Нового часу від неї відокремилось природознавство, що проголосило себе експериментальною наукою. Інша ж змістовна частина натурфілософії залишилась на відкуп філософії, але це призвело до того, що її одразу ж прозвали спекулятивною, тобто відірваною від досліду, експерименту. Зроблено висновок про те, що становлення наукової картини світу як теоретичної схеми розуміння природи призвело до розщепленості її розуміння: природа визначається об'єктивно, як сутнісне уявлення, теоретична модель, і реально, як явлене буття, що залишається за межами універсальних теоретично-картинних уявлень, реальне буття природи, в якій живе людина. Саме таке розуміння стало однією з причин виникнення екологічної кризи сучасності. Таким чином, наукова картина світу імпліцитно містить в собі засновки для деструктивного ставлення до природи. Сучасна філософія природи хоча й тісно пов’язана з онтологією, природничими науками та філософією науки, відрізняється від них тим, що спрямована на розгляд світоглядних та практичних наслідків, які реально відображають розуміння людиною певних теорій. Виявлено, що сучасна філософія природи ґрунтується на сучасних здобутках філософії та філософії науки, методологічних напрацюваннях у сфері теоретичного вирішення проблеми деструктивного ставлення людини до природи. Філософія природи тісно пов’язана з філософією науки та постнекласичним типом мислення. Тільки постнекласичний тип мислення відповідає меті філософії природи та використовує відповідні методи для її досягнення. Теоретична складова постає як онтологія природничих наук, що спрямована на виявлення ціннісних принципів ставлення до природи в межах наукової картини світу. Практична складова сучасної філософії природи полягає в тому, що вона спрямована на світоглядну зміну ставлення людини до природи, що покликана дати напрямок та ціннісні засновки людській діяльності стосовно природного світу. Сучасна філософія природи виступає як практична філософія, що здатна визначити конкретні шляхи та методи щодо подолання глобальної екологічної кризи. В результаті розгляду аксіологічного потенціалу філософії природи та співвідношення її з етикою, аксіологією, екологічною етикою та біоетикою, виявлено самобутність філософії природи. Вона полягає у тому, що філософія природи, на відміну від етичних концепцій, спрямована на осмислення загальноприйнятих та культурних практичних імперативів діяльності та таким чином опосередковано спонукає людину до самовизначення щодо цих імперативів. Отже, сучасна філософія природи може сприяти гармонізації взаємин у системі «людина-природа» шляхом розвитку усвідомлення людиною самої себе та культури. На основі виявлення людиномірності ціннісної орієнтованості знання в сучасній філософії природи, що виражає онтологічне, методологічне та праксеологічне спрямування вироблення та використання знання в даній галузі, були з’ясовані наступні механізми вироблення ціннісно-навантаженого ставлення до природи. Антропоцентрична орієнтація призводить до звуження сприйняття природи залежно від людських амбіцій та сподівань. Виявляється залежність характеру знань про природу від типу раціональності та способу пізнання. Логічним висновком з такої ситуації є визнання взаємозалежності самоорганізації природи та людини, що на теоретичному рівні означає потребу в методі діалогічного мислення (де в процесі пізнання людина занурена в природу) та на практичному рівні — визнання коеволюції природи та людини. Визнання ж коеволюції, взаємозв’язку та взаємозалежності означає дію принципу відповідальності за свої дії в системі «людина–природа». З цього випливає принцип діалогічної відповідальності, коли сукупна відповідальність людей не ставиться в обов’язок соціальним інституціям, а є відповідальністю кожного члена соціуму. Внаслідок розгляду чисельних підходів та концепцій розуміння сучасної філософії природи висновується, що вона є філософським розглядом розуміння природи та осмислення практичного досвіду її освоєння в різноманітних онтологічних, методологічних, аксіологічних та світоглядних контекстах. Метою сучасної філософії природи є вироблення ціннісно-навантаженого ставлення до природи, спрямованого на гармонійне співіснування людини та природи на основі унікальності місця людини у природі, оскільки саме людина здатна взяти на себе відповідальність за буття. |
