У висновках викладені найбільш важливі теоретичні та практичні результати. Висновки сформульовані відповідно до поставлених у дисертації мети та завдань: Хасидизм є особливим напрямом містичного ухилу в межах іудейської традиційності. Точніше, хасидизм постає ідейним рухом, автентичним ортодоксальній єврейській релігійності. В хасидському світосприйнятті відсутні ознаки радикального переосмислення традиційних іудейських цінностей. Отже, тлумачення хасидизму як секти чи сектантського руху слід визнати проблематичним. Привабливість учення благочестивих полягає не стільки у культивуванні містичних цінностей іудейської традиції, скільки в їх популяризації в середовищі пересічних віруючих. При цьому популяризацію містичних ідей та уявлень серед хасидів забезпечують їх вожді, наділені харизмою.
2. Оригінальність хасидизму слід вбачати насамперед в абсолютизації таких віроповчальних принципів іудейської традиції в її містичному варіанті, як принципу скрізьприсутності Бога в світі (іманентизм) та ідеї девекут (єднання людини з Богом). Пріоритетним у хасидському світосприйнятті визнається принцип божественної скрізьприсутності (іманентизму), який розкривається як проявлення священних іскор, їх розсіювання в елементах і формах матеріального і духовного світів. Наявність божественних іскор уособлює собою приховану присутність Бога. Подібне хасидське тлумачення принципу іманентності свідчить про властивий цьому вченню містичний пантеїзм, основною формулою якого є “розчинення світу в Богові”. Логічними наслідками актуалізації принципу іманентизму є проголошення розсипаних іскор духовною сутністю всіх матеріальних речей і гарантом їх життєздатності, утвердження рівнозначності добра і зла й усунення проблеми теодицеї, культивування концепції повернення до Бога, визнання рівноцінності праведника і грішника перед Богом. Пов’язаний з іманентизмом принцип єднання людини з Богом полягає в уможливленні залучення віруючих до Божественного поєднання з Ним. Ефективним засобом подібного уможливлення є екзальтована молитва в її оптимістичному супроводі. Ці вищезазначені віроповчальні принципи виявляються вузловими детермінантами появи та розгортання ідейних різновидів хасидизму. 3. Ідейне протистояння благочестивих і мітнагідів упродовж кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ століття привело до згуртованості хасидського руху, посилення його організаційного статусу та ієрархізації, до оформлення цього руху в традицію. Історія хасидського руху є низкою метаморфоз, репрезентованих різними вченнями, змістові детермінанти яких по-своєму вирішують проблему співвідношення фідеїстичності, виплеканої на ґрунті екзальтованої афективності й раціональності (вченості). У всіх концептуальних формах хасидизму своєрідним імпульсом функціонування є внутрішній прихований ідейний конфлікт їх містичного компоненту та раціоналістичного. Звідси й проблемність тлумачення хасидизму як тріумфу неуцтва, неосвіченості над наукою. 4. Етап становлення та формування хасидизму представлено бештіанським вченням та вченням магідім (проповідників). Особливостями першопочаткового хасидизму (вчення Бешта) є домінування емоційності над раціональністю. Емоційний момент знаходить вияв у екзальтованій молитві, яка розглядається як засіб єднання людини з Богом, у бадьорому і радісному служінні Господу. Крім того, для вчення Бешта характерне тлумачення скрізьприсутності Бога у вигляді священних іскор і возвеличення цадиків до посередників між Богом і людьми. Вчення Бешта є надто імпульсивним, надто сентиментальним. Проте в цьому полягає й особлива привабливість його серед простолюдинів. Сподвижники Бешта Дов-Бер і Яков-Йосеф обґрунтовують принцип скрізьприсутності Бога в світі, проголошують цадиків, цих “улюбленців неба”, духовними лідерами віруючих, виправдовують їхню чудодійну практику, підносячи її вище за рабиністичну вченість. Заслуга проповідників полягає в оформленні, систематизації та пропаганді бештіанських ідей. 5. Серед концептуальних форм хасидизму, що представляють другий етап ідейного функціонування руху, - етап оформлення хасидської традиції, містичний потенціал властивий бердичівському та брацлавському напрямам. Хасидизм Леві-Іцхака з Бердичева відзначається надто спрощеним тлумаченням бештіанського принципу скрізьприсутності Бога, акцентуацією на поглибленні духовної близькості людини з Богом, культивуванням своєрідної практики екзальтованої молитви, утвердженням місійної ролі цадиків, поміркованим сприйняттям теорії падіння цадиків і непомірним оптимізмом. Брацлавський хасидизм відзначається виразною фідеїстською націленістю, яка виявляється особливо в актуалізації принципу девекут, апологією простоти віри, тлумаченням принципу скрізьприсутності Бога як внутрішньої одухотвореності світу і утвердженням несамостійності зла, утвердженням виняткової значущості молитовної практики і возвеличенням ролі істинних цадиків як гарантів духовного оновлення світу шляхом виправлення людських душ. 6. Надмірна раціоналістичність є показовою для вчення вчителів школи Пшисхи (Пшисухи) і системи Шнеура Залмана (ХаБаД-хасидизму). Пшисуханський хасидизм виділяється виразним радикалізмом, який характеризується своєрідним антропоцентризмом в тлумаченні принципу єднання людини з Богом, відсутністю культу цадиків, особливою увагою до вивчення Тори і талмудичних текстів, звідси й посилений інтелектуалізм, що доходив до парадоксальностей. Парадоксальність виявляється навіть у трансформації самого пшисухського хасидизму від його оптимістичного варіанту до песимізму Коцького ребе. Істотними рисами литовсько-білоруського хасидизму слід визнати філософічне сприйняття принципу божественної скрізьприсутності, актуалізацію принципу єднання людини з Богом через опосередкованість можливостей так званої раціональної душі людини, наявність особливої релігійної психології, підґрунтям якої є домінування раціональності над афективністю, абсолютизацію розуму в справі служіння Богу, його аксіологічну винятковість, недооцінку екстатичності й загалом афективності. На прикладі системи Шнеура Залмана можна вести мову про кардинальну інтелектуалізацію хасидизму, яка істотно трансформує навіть принципи бештіанства. Виявлення змісту ідейних різновидів хасидизму видається автору досить перспективним у подальшій розробці теми. |
