У висновках узагальнено основні результати дослідження.
1. Аналіз теоретичного досвіду дослідження вертепу свідчить, що, незважаючи на наявність давньої історіографічної традиції, вивчення цього явища відбувалося виключно в площині з’ясування генези вертепу з позицій різних культурних традицій: фольклорних, релігійних, побутових тощо. Запропонований у дисертації семіотико-культурологічний підхід до вивчення вертепу дозволяє розглядати його як складний знак, що містить не тільки багатовекторну інформацію, але дає можливість з’ясувати логіку його адаптації та функціонування в різних знакових системах і культурних генотипах, а також комплексно осмислити вертеп як вияв української театральної культури, так і певний світоглядний архетип, що виявляє специфіку української ментальності в різних історичних проявах.
2. На основі порівняння вітчизняної та західноєвропейської культурних традицій формування вертепних вистав, виокремлено типологічні особливості східноукраїнського вертепу. Доведено, що східноукраїнський ляльковий вертеп на відміну від інших його варіантів, що функціонували паралельно, або передували йому, характеризується такими ознаками, як: тісний зв’язок двоповерхової структури будиночка із сакрально-профанною дихотомією вертепної драми, підкреслена увага й повага до канонічних структурних рис сакральної частини, зокрема, до героїв Святої Родини, а також до мотиву поклоніння й принесення дарунків Христу (відсутність довільної профанації у сценці з пастухами, «місцевих» героїв та дарунків, не визначених біблійною історією).
3. Показано, що символіка лялькового вертепу виконує структуро-утворюючу роль і є базовою для цього жанру. Розкрито її світоглядний зміст у проекції на архетипи дійових осіб, співучасників драми, яка розігрується. Релігійно-біблійна складова вертепу являє собою життєво необхідний компонент діалектичної дуалістичної моделі всесвіту, втіленій у «синкретичній конкретиці» простонародного за формою й змістом видовища. Сакральний поверх вертепу спирається на фундамент не лише біблійних образів, але й дохристиянських (чи надхристиянських) міфологічних архетипів, завдяки чому вертеп органічно поєднує в собі язичницьке й християнське, «високе» й «низьке» й забезпечує сталість свого існування в різних історико-культурних та соціально-побутових контекстах.
4. Охарактеризовані передумови постання вертепу на теренах України, що дозволило уточнити час його виникнення та реконструювати соціокультурне середовище, потреби та інтереси якого сприяли подальшій адаптації іншомовних, хоча й слов’янських за походженням запозичень на українському ґрунті, але з іншими соціальними функціями. Про це свідчать факти соціальної приналежності перших вертепників, з життя міських корпорацій, зокрема, музичних цехів, що були організовані з часів прийняття українськими містами Магдебурзького права, які були включені в активні торгівельні та культурні зв’язки з європейським Заходом, сюжетні модифікації польського вертепу в український тощо.
5. Визначено художні особливості «класичної» форми вертепу, що полягають у бінарній структурі вистави та архітектури, в якій могли гармонійно співіснувати як «канонічні», так і «демократичні» образи, у використанні ланцюгового принципу побудови сюжетної конструкції вертепу, яке надавало можливість вільно включати нові сценки з новими героями й/або вилучати старі (неактуальні) мотиви. Запропоновано авторську класифікацію вертепних персонажів (божественні, хтонічні, біблійно-історичні, побутові, соціальні, обрядові, етнічні). Розглянуто варіанти інтерпретації вертепних героїв у різних текстах, що збереглися до сьогодні і таких, які покладені в сучасних театральних вертепних виставах.
6. Виявлено, що в процесі еволюції вертепні вистави, зберігаючи традиційну структуру, з одного боку, зазнавали значних спрощень (оздоблення будиночків, будова сценок та характер героїв), а з іншого наповнювались новим змістом, обумовленим вимогами конкретної історико-культурної ситуації, в інтерпретації якої вони виявляли свою актуальність. Так, у другій половині ХІХ ст. для східноукраїнських лялькових вертепів була характерна екстенсивна динаміка за принципом «нанизування» змістів. «Класичні» образи зберігалися більше у сакральній частині вертепу, а народно-побутова – завжди залишалася відкритою для будь-яких новацій, пов’язаних з реаліями повсякденного життя (одягом, матеріалами, оздобленням, технічним оформленням, діалектизмами тощо). Саме несакральна частина вертепу зумовила достатньо високу «соціальну мобільність» вертепу та його здатність до «міграцій» у різні соціокультурні ніші від міщан-братчиків до спудеїв, від бурсаків до поміщицьких маєтків і селянських хат.
7. Зазначено, що на початку ХХ ст. відбулося роздвоєння шляхів розвитку вертепної традиції, один з яких – «консервативний» з настанням радянських часів поступово занепав, а інший – у межах професійного театру (зокрема, театру Л.Курбаса, І.Стешенко, П.Горбенка, І.Шахівця, Н.Цівчинського) перетворив вертеп у своєрідну театральну виставу-стилізацію, яку згодом перейняв та збагатив сучасний театр. Охарактеризовано соціокультурні передумови занепаду вертепної традиції у 30-х рр. ХХ ст. та проаналізовано досвід «відродження» вертепної творчості з 70-80 рр. ХХ ст. Визначено характерні тенденції її функціонування в сучасному театральному просторі («традиціоналістична», «адаптаційна», «ігрова»). Прогнозовано можливість функціонування вертепних варіантів у нових історичних умовах.
8. Доведено, що дуальність вертепу, багатство його форм та інтерпретацій, в яких гармонійно сполучаються універсальність та національний колорит, закріплена структура та «максимальна портативність» або «гнучкість», вказують на те, що вертеп є не застиглим явищем видовищної культури, а, навпаки, виявляє ресурси для породження якісно нових форм або вживляння в інші форми театральної культури сучасного інформаційного суспільства.
Вивчення еволюції східноукраїнського вертепу не вичерпується межами одного дослідження і вимагає подальших наукових розвідок.
|
