1. Нестабільна стенокардія (НС) займає положення між хронічною формою ішемічної хвороби та інфарктом міокарду. Її слід запідозрювати у всіх пацієнтів з наростаючим приступом болі за грудиною. НС складає 8,5% всіх госпіталізованих в інституті хворих ІХС. В дисертації викладені теоретичні узагальнення та нове рішення наукових задач, що полягають в розробці та впровадженні методів, підвищуючих ефективність ендоваскулярних втручань у хворих ІХС з нестабільною стенокардією. 2. Уточнення діагнозу проводиться на підставі екстреної коронарографії, перед якою має проводитись медикаментозна підготовка пацієнтів, склад якої входять анальгетики, нітрати, антикоагулянти, антиагреганти, b-адреноблокатори, антагоністи кальцію и інгібітори АПФ. При виявленні значних уражень коронарних судин необхідна негайна реваскулярізація міокарду. Вона була виконана у 389 хворих (ЧКВ у 187 пацієнтів (48,07 %) і АКШ у 202 (51,93%)). 3. Стабілізування стану хворого при НС було досягнуто за допомогою балонної ангіопластики у 29 (15,5%) пацієнтів. В інших випадках (84,5%) для отримання адекватного безпосереднього результату ангіопластику було доповнено стентуванням. 4. Лікувальна тактика у хворих з НС залежала від кількості уражених вінцевих судин. При одно судинних ураженнях у 90 з 106 хворих (84,9% випадків) методом вибору були ЧКВ. При багато судинних ураженнях лікування залежало від можливості адекватного відновлення коронарного кровотоку по основним ураженим артеріям. При цьому повну реваскулярізацію шляхом ЧКВ вдалося виконати лише у 108 пацієнтів (57,8%). 5. У випадку нападу стенокардії який не можна купувати, при багато судинних ураженнях та неможливості виконати екстрене АКШ, для стабілізації стану хворого показана часткова реваскулярізація міокарду – відновлення кровоплину по синдром – пов’язані артерії. Ліквідувати больовий синдром за рахунок відновлення кровоплину по одній або двом вінцевим артеріям вдалося у 79 з 187 хворих (42,2%). 6. Проведення ЧКВ показано лише при вічковому або центральному стенозі головного стовбура лівої коронарної артерії (ГС ЛКА). Воно було виконано у 9 з 70 хворих. У цих випадках втручання слід починати з нав’язування внутрішньо аортальної балонної контрапульсації, яка дає можливість стабілізувати гемодинаміку та зробити втручання на ГС ЛКА більш безпечними. При біфуркаційних та комбінованих ураженнях ГС ЛКА методом вибору було виконання АКШ. 7. Усунення оклюзії або субоклюзії коронарної артерії може призводити до виникнення специфічних ускладнень – дисекція артерії та дистальна емболізація. Для профілактики та зниження частоти їх виникнення вважаємо доцільним проведення прямого стентування. Його вдалося виконати у 139 з 187 пацієнтів (87,9%). 8. Шпитальна летальність на всю групу хворих з НС склала – 4,4%. При ЧКВ вона була 1,6%, при АКШ – 6,9% (причому в перші два роки (2001 та 2002) вона складала 14,5%, а в останні два (2003 та 2004) – 4,8%). Летальність у групах хворих ІХС з НС підвищувалась з посиленням тяжкості захворювання. Так у першій групі летальних випадків не було, в другі летальність склала 1,4%. В 3 и 4 групах летальність практично не відрізнялась і склала відповідно 7,7% та 7,1%. 9. При порівнянні віддалених результатів у групах хворих (без урахування метода лікування) виявлено, що зберігається закономірність, отримана при аналізі безпосередніх результатів, а саме, погіршення результатів лікування з посиленням тяжкості захворювання. Трирічна виживаність при ЧКВ виявилась декілька вищою выше 93,6% проти 88,1% при АКШ. Для лікування хворих з НС, особливо з групи високого ризику, більш переважним є раннє інвазивне втручання, направлене на відновлення прохідності вінцевої артерії. |
