У дисертації запропоновано вирішення актуального науково-практичного завдання щодо визначення еколого-економічного механізму адаптивного розвитку агроландшафтів як інструменту підвищення ефективності використання земельних ресурсів на регіональному рівні. Основні наукові та прикладні результати, а також рекомендації з їх використання полягають у наступному: 1. Дослідження теоретико-методологічних передумов
раціонального землекористування на засадах ландшафтного регулювання показало, що концептуальною основою раціонального
землекористування є системний підхід до планування і використання земельних ресурсів, що полягає в систематичному врахуванні природних
властивостей та соціально-економічних особливостей використання земель, оптимізації різних видів землекористування з одночасним
збереженням і оздоровленням навколишнього середовища на основі використання екосистемного, ландшафтного, басейнового і агроекологічного підходів. 2. Визначено, що в контексті реформування економічної системи
земля, як базис національного господарства, була і залишається
основним надійним ресурсом оздоровлення економічної ситуації, що
склалася на сьогоднішній день в країні. Залучення в економічний обіг земельних ресурсів є нагальним та економічно доцільним. 3. Дослідження як структури земельного фонду, так і його
якісних показників, а також інституціонального середовища сфери
земельних ресурсів показало, що використання є нераціональним та неефективним. В структурі витрат на виробництво сільськогосподарської продукції в сільськогосподарських підприємствах кожного року
внесення міндобрив збільшується, а врожайність залишається на середньому рівні. 4. Обґрунтовано, що оптимізація використання структури агроландшафтів повинна вирішуватись на регіональному рівні, оскільки локальний рівень господарств не дасть можливості масштабно
оцінити вплив економічних, організаційних та екологічних заходів. Загальний стан агроландшафтів може бути оцінений через визначення коефіцієнтів екологічної стабільності угідь для конкретних природно-сільськогосподарських регіонів. 5. Визначено, що формування екологічно сталих агроландшафтів є не тільки процесом створення протиерозійних систем для пригнічення ерозійних процесів, а являє собою глобальний стратегічний системний напрям, який спроможний поєднати в собі знання й управління всіма складовими елементами ландшафтної сфери життєзабезпечення людства. 6. Проведена оцінка структури земельного фонду області та агроландшафтів за коефіцієнтом екологічної стійкості ландшафтів та індексом екологічної цілісності ландшафтів показала, що земельний ресурс, не дивлячись на майже повне залучення в господарський обіг та велику кількість власників різної правової форми, використовується неефективно. 7. Визначено, що цільовим орієнтиром стратегії земельних
перетворень є відновлення в науково-обґрунтованих масштабах
співвідношення земельних угідь для досягнення екологічної стабільності територій в основному за рахунок оптимізації лісистості в системі ландшафтного облаштування території, що позитивно впливає на продуктивність землі. В основу управління цим процесом покладено індекс продуктивності та індекс антропогенного впливу на агроландшафти. За цими показниками проведено співставний аналіз із коефіцієнтом екологічної стабільності території. 8. Для підвищення коефіцієнту екологічної стабільності території представлено еколого-економічний механізм адаптивного розвитку агроландшафтів. Побудова механізму адаптивного розвитку агроландшафтів передбачає наявність мінімум трьох блоків: економічного, екологічного, інституціонального. 10. Сукупність даних заходів орієнтована на досягнення пріоритетів формування регіональної політики щодо створення умов для адаптивного розвитку агроландшафтів та відтворення родючості ґрунтів, організації регіонального простору. Визначено показники, що відображають загальний стан агроландшафту через індекс продуктивності та індекс антропогенного впливу, і дозволяють синтетично відслідковувати процес використання агроландшафтів, та можуть бути використані органами законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування при розробці регіональної економічної політики та рекомендацій з охорони навколишнього середовища в районному плануванні. | 