Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Релігієзнавство, філософська антропологія, та філософія культури


Алексеєнко Алла Петрівна. Духовність: сутність, еволюція, форми виявлення в етносі : Дис... д-ра наук: 09.00.04 - 2007.



Анотація до роботи:

Алексеєнко А.П. Духовність: сутність, еволюція, форми виявлення в етносі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. – Харків, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню природи духовності та її представленості в українському етносі. На основі синтезу методологічних підходів розроблено теоретичну модель духовності, яка передбачає поєднання наукової та релігійної точок зору. Розвинуто положення про те, що духовність включає раціональну та ірраціональну складову, які знаходяться у діалектичному взаємозв’язку. Застосування сформульованого підходу дозволило розкрити новий вимір у вивченні сутності духовності. Запропоновано системний підхід до духовності, яка у своєму розвитку проходить послідовні етапи ускладнення та диференціації.

Проаналізовано еволюцію трансцендентного характеру духовності і показано специфіку її виявлення на різних етапах культурно-історичного розвитку: цілісність духовності, розірваний характер духовності, у перспективі – нова цілісна духовність.

Конкретизацію духовності здійснено на прикладі українського етносу. Досліджено суперечливий характер його духовності, який простежується у двох напрямках – еволюції та інволюції. Показано, що формами виявлення духовності українського етносу виступають національна ідея, патріотизм і жіночність.

У дисертації репрезентовано авторський підхід до аналізу і обгрунтування філософсько-культурологічної концепції духовності, в якій з’ясована її природа і сутність, особливості формування і розвитку через специфіку суперечностей і форм виявлення духовності українського етносу на різних етапах культурно-історичного розвитку.

Дослідження духовності в межах сучасного філософсько-культурологічного дискурсу відображає різноманітні підходи до вивчення даної проблеми, розкриває її неоднорідність та неможливість редукції лише до якоїсь абстрактної характеристики. Духовність людини й суспільства не визначається лише раціональними структурами, а реалізується в тих формах, які знаходяться поза логічним знанням.

Здійснений автором філософсько-культурологічний аналіз показав, що складність феномена духовності, наявність різних шкіл та підходів обумовили багатозначність даного поняття. Результатом узагальнення численних точок зору стало визначення двох альтернативних підходів до усвідомлення сутності духовності – наукового (на підставі раціонального пізнання) та релігійного (в основі якого лежить ірраціональне пізнання). Кожен з них відрізняється власним розумінням природи, сутності, змісту феномена духовності, а також специфікою його вираження у культурі, кожен має свою методологію і методи його вивчення як на рівні окремої людини, так і на рівні спільноти.

У роботі проаналізовано обидва підходи до тлумачення феномена духовності, кожен з яких має свої переваги та вади. Сучасний етап дослідження духовності вимагає досягнення узгожденості між різними позиціями, виходячи з плюралізму існуючих точок зору щодо означеного феномена, необхідність відпрацювання такої позиції, яка б охоплювала усі альтернативні ідеї.

У дисертації обгрунтовано положення про те, що духовність є складним за своєю природою феноменом. Вона включає не тільки такі елементи, які можуть бути усвідомлені завдяки раціоналізму, але до неї входить ірраціональна складова (інтуїція, воля, почуття, раптове осяяння тощо).

Запропоновано теоретичну модель духовності як цілісності, яка має двоїсту природу і передбачає єдність раціональної та ірраціональної складової, що знаходяться в діалектичному взаємозв’язку і впливають одна на одну. Відповідний підхід до усвідомлення духовності, що відстоюється автором, обумовлений частково тим, що духовність вміщує в собі засади, які вказують на боголюдський характер життя, що призводить до необхідності відображення цього моменту в самому визначенні духовності. Тому виникає необхідність заново переосмислити релігійний досвід, що накопичувався протягом тисячоліть. Пізнання духовності як цілісного явища повинно враховувати ті досягнення, які мають місце і в релігії, бо саме в ній духовність відкривається в тому її збагненні, що невластиве сучасному науковому знанню.

Одним із положень, яке знайшло своє достатнє обгрунтування в дисертації, є системний характер духовності, який може бути представлений на двох рівнях: раціональний рівень дозволяє виділити певні зв’язки, закономірності, суттєві риси внутрішньої організації; ірраціональний рівень, найчастіше, буває прихованим, його особливості і риси знаходяться за межами раціональності. Духовність проходить у своєму розвитку послідовні етапи ускладнення й диференціації. Теоретичний результат цього процесу дає змогу представити духовність у вигляді трирівневого явища, де кожен рівень відповідає певному планові буття людини. Кожний рівень – це сходинка по шляху духовного вдосконалення людини, він актуалізує в собі всі ті особливості, що з’являються на тому чи іншому рівні і охоплюють сферу діяльності людини в духовному плані, яку вона спроможна відтворити в своєму житті.

Філософсько-культурологічний аналіз духовності автор проводить через осмислення специфіки її трансцендентності і способів виявлення в історії культури. В архаїчній культурі духовність має низку відмінних особливостей, які дозволяють інакше сприймати її сутність. Серед труднощів у розумінні духовності тогочасного періоду культури назвемо одну: філософсько-культурологічний аналіз найчастіше здійснюється з тієї позиції, за якою даний ступінь розвитку людської спільноти вважають примітивним, де духовність була начебто відсутня. Разом з тим, філософсько-культурологічні розвідки вказують на те, що людині архаїчної доби властива особлива здатність сакрального сприйняття Вищого Божества, що обумовлено і наявністю особливого роду інтуїтивного знання. Духовність архаїчної людини являє собою синтетичну єдність земного й божественного світів, у якій домінуючим є містичне начало. Світ і людина в ньому існують цілісно, а ціннісний аспект не відокремлювався від когнітивного. Образно-символічна система архаїчних людей була також своєрідним проявом їхньої духовності. Архаїчна людина у своїй свідомості й підсвідомості має у собі знання про Творця і створений Ним світ. Аналіз еволюції духовності в архаїчній культурі приводить до висновку, що її становлення й розвиток відбувалися таким чином: спочатку духовність мала цілісний і безрелігійний характер; поява релігії підвела до розуміння світу як двоїстого. Водночас через релігію проступає прагнення відновити зв’язок із Богом.

Антична культура зазнала певних змін у розумінні духовності, що позначилось як на філософських поглядах взагалі, так і на філософсько-культурологічних міркуваннях зокрема. В них відбивається певна суперечливість, а також простежуються специфічні тенденції виявлення духовності. Духовність в цей період набуває розірваного характеру, що зберігається протягом тривалого періоду культурно-історичного розвитку. Відбувається формування двох протилежних ліній, кожна з яких має своє тлумаченням духовності – релігійно-містична та раціонально-емпірична. Перша тенденція проголошувала необхідність панування законів, які вбачала у Богові. Друга мала суто раціоналістичний характер. Вона пов’язана із вивільненням розуму від релігійної залежності. Безсумнівною перевагою давньогрецької філософії стали пошуки єдиного Бога і намагання створити ідею вищої Єдності. У різних філософських поглядах така тенденція чітко простежується.

Своєрідно формується подальше уявлення про духовність у релігійній філософії, де автор засередив свою увагу на аналізі середньовічної філософії та російської релігійної філософії, кожна з яких характеризується специфічними особливостями і різною соціально-культурною спрямованістю. Незважаючи на спільні засадничі риси, – любов до Бога, глибока віра, бажання людини пізнати власний внутрішній стан і рухатися шляхом духовного удосконалення, в роботі акцентується увага на деяких розходженнях, що мають місце між католицькою та православною духовністю.

Католицька духовність завжди пов’язана з широкою соціальною діяльністю, спрямована на турботу про земні справи людей, хоча в ній присутня водночас традиція чернецтва, високорозвинені школи медитації та молитви. Католицькій духовності властивий дух контракту, вона обмежує права ближнього на особисті секрети, які б не підлягали розголошенню. Вона має раціоналізований характер, що підтверджується прагненням створювати інститути, які займаються поєднанням науки та релігії. Для неї характерний індивідуалізм, що проголошує права і автономію особистості, а також тиск з боку ідеї божественної справедливості. Своє завдання католицизм вбачає у тому, щоб допомогти людині в організації земного життя.

Специфіка православної духовності, на відміну від католицької, полягає в тому, що її головне завдання – становлення людини Богом за благодаттю. Православ’я значну увагу приділяє внутрішньому, духовному шляхові людини, що знайшло відображення в особливому розумінні святості та її сокровенного характеру. Справжні містичні типи християнства неможливо змалювати раціональними визначеннями. Для православної духовності важлива внутрішня свобода, яка народжується у межах релігійного колективу. Православ’я завжди зверталося до духовного досвіду, за допомогою якого людина удосконалюється і наближається до Царства Божого.

Конкретизація духовності та її втілення у культурі простежується на прикладі українського етносу. Звертається увага на виявлення духовності українського етносу у філософській культурі України. З цією метою виділено кілька істотних моментів, суть яких така.

Специфічним для духовності українського етносу є її кордоцентричний характер. «Філософія серця» не лише позначається на стилі мислення, характерного для української ментальності, але і втілює певну метафізику, що визначає ставлення людини до Бога. Водночас «філософія серця» перебуває у центрі загальнолюдських аспектів української культури і тісно пов’язана з християнськими засадами, вона є своєрідною формою теоретичного прояву емоційності української ментальності. Філософсько-культурна традиція України розглядає серце як центр духовного життя людини, у зв’язку з чим воно набуває особливого духовного сенсу. Духовне серце здатне торкнутися того, що неможливо пізнати за допомогою сциєнтистські орієнтованого розуму. Розум має бути одухотвореним, і це повинно стати необхідною умовою сучасного життя людини та суспільства.

В дисертації висунуто положення про дві форми вищого виявлення духовності, що сформувались у філософській культурі України. Одна форма необхідна для філософського осмислення, в основу якого покладено ідею Бога. Ця форма значуща для інтелектуального рівня, який намагається донести знання через систему логічних понять. Більш високою формою виявлення духовності є «живий» Бог. Еволюція цих двох форм чітко простежується в українській філософській думці, де сформувалися два підходи: інтелектуально-раціональний та інтуїтивно-ірраціональний.

Перший підхід склався у професійній філософії. Другий – пов’язаний з прагненням інтуїтивно пізнати Бога, коли Бог відкривається людині «внутрішнім», духовним розумом у процесі самопізнавання й самозаглиблення. У філософській культурі України маємо переважання другого підходу, що обумовлюється не тільки релігійністю українців, а і особливістю їхнього світосприйняття, яке пов’язане з душевним та духовним рівнями. Цей погляд мали не тільки окремі високорелігійні особи, він був характерним для більшості людей, які прагнули через активне життя й діяльність «у світі» досягти богоподібності. Осягнення «живого» Бога лежить у площині власної духовності людини і відбувається через занурення у глибину свого внутрішнього «Я». Такий підхід сформував своєрідний стримувальний механізм у соціальному житті, який іноді зводив нанівець агресивність, жорстокість, ворожість тощо. Пізнання «живого» Бога породжує у людини почуття сумирності й терпіння. На рівні народу, нації не може бути особистого ставлення до Бога, яке характерне для окремої людини. Але взагалі воно простежується у культурі через процеси, що спрямовані на підтримку релігії та церкви. В історії українського народу вони збігаються з боротьбою за національну незалежність, самобутню культуру, рідну мову і православну віру.

В дисертації формулюється положення про зв’язок духовності з моральністю, який має підґрунтям розуміння моральності як знання, яке дається у вигляді одкровення. Наукове та релігійне трактування взаємозв’язку духовності і моральності базується на різних засадах. Перше твердить, що моральність прямо залежна від матеріальних умов життя громади, трансформується через досвід, на підставі якого й відбувається формування конкретної поведінки людини, етносу і всього суспільства. Релігійна позиція наполягає на духовному підґрунті моральних заповідей, бо духовність є тим стрижнем, на якому нагромаджується досвід застосування моральних правил і норм поведінки. Чим більше людей віддаляються у буденності від духовних засад моральності, тим частіше вони порушують моральні норми, відступають від божественних заповідей. Моральні правила високого духовного рівня дані людині для того, щоб вона могла піднестися до такого сприйняття моральності, яке виростає з любові. Вибір залежить зрештою від самої людини, конкретного соціуму, від того, що обирається і стає основою життєдіяльності. Проведене дослідження дозволяє висвітлити означену проблему крізь призму філософсько-культурологічного аналізу, спираючись на історію розвитку українського етносу, в якій можна виділити періоди доволі високої моральності.

Філософсько-культурологічний аналіз духовності українського етносу дав змогу виділити в ній кілька особливостей і дійти висновку, що духовність має суперечливий характер, а відтак і два напрямки розвитку – еволюцію та інволюцію. Якщо еволюцію слід пов’язати з процесами, які відбуватимуться у майбутньому в духовності українського етносу, то інволюція спостерігається в його нинішньому житті. Вона виникає в тому випадку, коли етнос прагне відродити застарілі традиції, звичаї і культуру в нових умовах, повернутися до таких форм життєдіяльності, які неможливі за сучасних реалій. До них належать: визнання язичницьких обрядів поряд із християнськими, поклоніння багатьом богам на противагу Богові – Творцю, відмова від Бога як джерела нашої сили і намагання в усьому покладатися на розум, відсутність контролю за своїми думками, неповага до батьків тощо. Духовність українського етносу має суперечливий характер, що обумовлено самою природою духовності, яка виявляє себе тільки через протиріччя. Подолання певних суперечностей може сприяти створенню духовної єдності в суспільстві, примиренню між різними релігійними конфесіями, подоланню тих сутичок, що мають місце у сьогоднішньому житті взагалі, і почасти, в релігійному.

В дисертації доведено, що духовність українського етносу яскраво виявляється у таких формах, як національна ідея, патріотизм, жіночність. Характеристика цих форм дозволила побачити їх такими, в яких знайшли втілення неписані духовні закони, що базуються на православному християнстві. Кожна з цих форм має свої особливості і суперечності. Вони є найбільш значущими для розкриття духовності українського етносу, а також відродження її цілісного характеру.

Публікації автора:

Монографія:

Алексеєнко А.П. Природа духовності: Монографія. Xарків: Факт, 2004. 240 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

  1. Алексеєнко А.П. Жіноче начало у духовності українського етносу // Наука і соціальні проблеми суспільства. Вісник Харківського державного університету. Харків: 1998. №414 С. 256-259.

  2. Алексеєнко А.П., Гусєва Л.М. Духовність як проблема пострадянської
    філософії і спроба виходу на новий рівень її розуміння // Наукові записки
    Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка,
    психологія. Харків: ХВУ, 1999. Вип. ІІІ. С. 27-34.

  3. Алексеєнко А.П. Раціональне та ірраціональне в духовності // Наукові
    записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка,
    психологія. Харків: ХВУ, 1999. – Вип. IV. С. 53-56.

  4. Алексеєнко А.П. Релігійно-філософська концепція І.О. Ільїна та «аксіоми»
    становлення духовності // Науковий вісник № 8. Серія: Філософія. Харків: ХДПУ,
    1999. Вип. 3. С. 31-36.

  5. Алексеєнко А.П. Духовність первісного людства (до постановки проблеми) // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія,
    педагогіка, психологія. Харків: ХВУ, 1999. Вип. V. С. 48-52.

  6. Алексеєнко А.П. Християнська любов у М.Тарєєва як вищий прояв духовності // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. Харків: ХВУ, 2000. Вип.V1. С. 71-76.

  7. Алексеєнко А.П. Сучасна інтерпретація поняття «духовність» // Наукові
    записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. Харків: ХВУ, 2000. Вип. VП. С. 3-8.

  8. Алексеєнко А.П. Еволюція уявлень про духовність в античній свідомості // Вісник Харківського національного університету. Серія: Теорія культури та
    філософія науки. Харків: 2000. №465. С. 156-165.

  9. Алексеєнко А.П. Духовна цінність «філософії серця» // Науковий вісник №12.
    Серія: Філософія. Харків: ХДПУ, 2000. Вип. 6. С. 80-86.

10. Алексеєнко А.П. Традиції релігійної філософії у розумінні духовності
людини // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна
філософія, педагогіка, психологія. Харків: ХВУ, 2000. Вип. VIII. С. 39-43.

  1. Алексеенко А.П. К вопросу о духовной эволюции человечества //
    Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім.
    В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. Харків: 2000. №486. С. 149-152.

  2. Алексеенко А.П. Философское и религиозное осмысление духовности //
    Вестник национального технического университета «Харьковский политехнический
    институт». Серия: Философия. Харьков: 2000. Вып. 120. С. 138-143.

  3. Алексеєнко А.П. Проблема духу і духовності у релігійно-філософських
    пошуках М.О.Бердяева // Вісник Харківського національного університету №507.
    Серія: Теорія культури та філософія науки. Харків: 2001. Вип. 24. С. 22-28.

  4. Алексеєнко А.П. Антиномізм розуміння духовності людини у
    філософській концепції В. Соловйова // Наукові записки Харківського військового
    університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. Харків: ХВУ, 2001.
    Вип. X. С. 56-62.

  5. Алексеенко А.П. Системный характер духовности // Філософські
    перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія:
    Філософія. Харків: 2001. №509. С. 183-185.

  6. Алексеєнко А.П. Двоєдність чуттєвого і духовного змісту світу у
    філософії П.А.Флоренського // Наукові записки Харківського військового
    університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. Харків: ХВУ, 2001. Вип. XI. С. 34-39.

  7. Алексеенко А.П. Горизонты духовности современного украинского
    общества // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету
    ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. Харків: 2001. №531. С. 17-20.

  8. Алексеенко А.П. Идея Бога как высшее проявление духовности и ее
    интерпретация в украинской философии // Філософські перипетії. Вісник
    Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Серія: Філософія. Харків: 2002. №547. С. 76-83.

  9. Алексеенко А.П. Духовная основа нравственности в украинской
    философской мысли // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного
    університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. Харків: 2002. №561. С. 176-
    180.

  10. Алексеенко А.П. Антиномичный характер духовности украинского этноса // Вісник національного технічного університету «ХПІ» Зб. наук. пр.
    Тематичний випуск «Філософія». Харків: НТУ «ХПІ», 2003. №2. С. 114-119.

  11. Алексеенко А.П. Некоторые тенденции в духовности украинского
    этноса // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету
    ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. Харків: 2003. №591. С. 119-124.

  12. Алексеенко А.П., Гусева Л.М. Новое мировоззрение и духовность //
    Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. Харків: 2004. №638. С. 107-110.

  13. Алексеенко А.П., Гусева Л.М. О надрелигиозной форме духовности //Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.
    Каразіна. Серія: Теорія культури і філософія науки. Харків: 2005. №656. С. 140-144.

Інші публікації за темою дисертаційного дослідження:

1. Алексеєнко А.П. Феномен духовності українського етносу // Культура у філософії XX століття. Матеріали IV Харківських міжнародних Сковородинівських читань. – Харків: 1997. С. 208-209.

2. Алексеєнко А.П. Два аспекти духовності // Проблема раціональності наприкінці XX століття. Матеріали V Харківських міжнародних Сковородинівських читань. Харків: 1998. С. 223-224.

  1. Алексеенко А.П., Карпенко Е.И. Проблема жизни и смерти в духовном опыте
    человека // Медицина сегодня и завтра. Харьковский государственный медицинский
    университет. Харьков: 1999. №1. С. 102-107.

  2. Алексеенко А.П. Самопожертвование в духовном облике украинской
    женщины // Материалы международной научно-практической конференции
    «Женщины за духовную безопасность общества». Харьков: 1999. С. 52-54.

  3. Алексеенко А.П. Философское и религиозное понимание справедливости //
    Ідея справедливості на схилі XX століття. Матеріали VІ Харківських міжнародних Сковородинівських читань. Харьков: 1999. С. 72-74.

  4. Алексеєнко А.П., Циганенко А.Я. Духовність як основний принцип підготовки
    сімейного лікаря // Медична освіта. 2000. №3. С. 25-28.

  5. Алексеенко А.П. Человек в физическом, космическом и духовном измерении
    // Людина: дух, душа, тіло. Матеріали IV міжнародної науково-теоретичної
    конференції: Наукове видання. Суми: «Собор», 2000. С. 5-7.

  6. Алексеенко А.П. Некоторые духовные основы понимания «другого» // Обрії
    комунікації та інтерпретації // Матеріали VIII Харківських міжнародних
    Сковородинівських читань. Харків: «Екограф», 2001. С. 183-184.

  7. Алексеенко А.П. Понимание как основа духовности преподавателя //
    Философские проблемы гуманитаризации высшего образования. Сумы-Бердянск:
    2002. С. 12-14.

10. Алексеєнко А.П. Гусєва Л.М. Духовність у викладанні релгієзнавства //
Наукові записки. Тернопільський державний педагогічний університет.
Тернопіль: 2002. Вип. 4. С. 66-69.

11. Алексеенко А.П. Духовная сущность философии Г.С.Сковороды // Філософська спадщина Г.С. Сковороди і сучасність. Матеріали ІХ Харківських міжнародних Сковородинівських читань (до 280-річчя Г.С.Сковороди). – Харків: «Екограф», 2002. – С. 201-204.

12. Алексеєнко А.П. Духовність української жінки // Філософія виживання. Жінка і сучасний світ: матеріали науково-практичної конференції. – Харків: ХДМУ, 2003. – С. 3-4.

13. Алексеенко А.П. Жизнь как ответственность // Священное и секулярное: столкновение мировоззрений. Альманах. Симферополь: 2006. Вып.11. С. 8487.