У висновках презентовано низку основних підсумкових положень теоретичного і практичного характеру. 1.Сучасне усвідомлення проблеми духовного являє собою складне утворення, в якому збережені всі типи усвідомлення, надбані людством протягом історії, а саме: ідеалістичний, матеріалістичний, релігійний, метафізичний, раціональний, ірраціональний. В результаті ретроспективного аналізу понять “духовність” і “цілісність особистості” акумульовано поняття “духовна цілісність особистості” - інтуїтивна і психологічна самоузгодженність, самоідентифікація, самобудівництво, самовдосконалення, самоздійснення, що відбуваються в процесі самопізнання і супроводжуються наростаючим відчуттям єдності з Універсумом. 2.Зміни в складових структури людини, розглянуті через призму морфологічної, функціональної та організаційної цілісності, уточнено в наступному: матеріально-психічна цілісність, як гармонія душі і тіла, являє морфологічну цілісність людини; функціональна цілісність людини духовна за своєю природою і складає основу організаційної цілісності людини. 3.Природними передумовами саморозгортання людини виступають: неопосередкована і опосередкована цілісність та цілісність саморозвитку. Етапами саморозгортання людини в культурогенезі виступають: сучасний фізичний тип людини, індивід, особистість, що класифіковано як рівні цілісності людини (генотип, психотип, фенотип). 4.Зміст процесу саморозгортання людини постає в наступному: в ході предметно-практичної діяльності в лоні контініуму смислів, як ідеальних структур впорядкованості природи і соціального буття, людина відкриває смисл. Усвідомлюючи можливість реалізувати свій особистісний смисл в суспільно-корисній діяльності, людина набуває спроможності створювати буття в процесі будівництва соціальних смислів як ідеальних структур впорядкованості другої природи. Атрибутом саморозгортання людини є її коеволюційна діяльність як предметно – практична реалізація особистісного смислу на користь природи і соціуму. Сутністю саморозгортання людини є породження її матеріальної, психічної, соціальної, духовної складових, в лоні яких відбувається структурування психофізичної, психологічної, інтелектуальної, соцієтальної підструктур особистості шляхом формування і сталого функціювання внутрішньоособистісних механізмів. 5.Рівні духовної цілісності людини – це індивід, особистість, індивідуальність. Індивід, як носій морфологічної цілісності людини і об’єкт зовнішнього культурного зусилля, є найнижчим рівнем духовної цілісності людини. Особистість, як уособлення функціональної цілісності людини і активний суб’єкт культурогенезу, є наступним рівнем духовної цілісності людини. Індивідуальність, як уособлення організаційної цілісності людини, є вищим рівнем духовної цілісності людини, на якому людина спрямовує свій розвиток. 6.Аспектами розглядання духовної цілісності особистості виступають: функціональна цілісність людини (передумова, умова саморозгортання людини), певний тип структури особистості (нестійкої або стійкої) - результат саморозгортання людини, самоорганізаційний процес становлення цієї структури (форма саморозгортання людини), сутність саморозгортання людини, суб’єктивована форма саморуху системи духовного. Це дає підстави стверджувати духовну цілісність особистості атрибутом саморозгортання людини. 7.Сутністю становлення духовної цілісності особистості є коеволюційне самоструктурування її духовних підструктур (безсвідомих, свідомих, самосвідомих, надсвідомих), в яких формуються і стало функціонують внутрішньоособистісні механізми. Зміст становлення духовної цілісності особистості подано наступним: в дійсності предметно-практичної, суспільно-корисної діяльності людини ми спостерігаємо явище розвитку об’єктивованих і суб’єктивованих форм духовного шляхом опредмечення-розпредмечення, символотворення, духовного виробництва. Cмисл, як результат адекватної впорядкованості і когерентної роботи внутрішньоособистісних механізмів, виступає атрибутом процесу становлення духовної цілісності особистості. 8.Рівні духовної цілісності особистості визначені наступним чином: безпосередня цілісність як нестійка структура особистості; опосередкована цілісність як новий тип структури особистості і результат когерентної роботи внутрішньоособистісних механізмів; коеволюційна цілісність саморозвитку як набуття новою структурою стійкості в ході складання спільного темпосвіту особистості і середовища. Критерієм духовної цілісності особистості виступає трансценденція як свобода виходу на нові рівні буття, що грунтується на можливостях загального духовного поля людини і суспільства. 9.На підставі аналізу співвідношення соціального (інститути виховання і освіти) та індивідуального (самовиховання) механізмів становлення духовної цілісності особистості в сучасному українському суспільстві, найпотужнішим механізмом становлення духовної цілісності особистості визнана коеволюційна діяльність людини. Оптимізуючими факторами процесу становлення духовної цілісності особистості в сучасному українському суспільстві є соціальний контроль і формування спрямованості особистості як соціально заданої і індивідуально-обумовленої вибірковості видів і форм соціальної діяльності, що визначає міру і характер привласнення суспільних відносин. |
