У висновках викладені основні результати дисертаційного дослідження: проведено чітку межу між процесом доказування та доказами в господарському процесі та аналогічними категоріями в кримінальному, цивільному процесах; визначено особливу роль господарського суду в процесі, притаманну лише господарському процесу; виявлено відмінності класифікації доказів у господарському процесі; сформовано пропозиції по вдосконаленню ГПК України, зокрема, щодо удосконалення дефініції “речові докази”, “письмові докази”, введення в процес інститутів “свідка” та “аудитора”, дорівняння правового статусу спеціаліста та експерта за умови виконання певних вимог; виявлено особливості змісту поняття “процесуальна форма”, специфіку змісту допустимості доказів у господарському процесі; визначено місце електронних засобів доказування серед інших доказів у господарській справі. Найбільш суттєві висновки роботи полягають в пропозиціях: Закріпити в Господарському процесуальному кодексі України поняття доказування як діяльності сторін і суду з метою встановлення істини та відповідного захисту порушених та оспорюваних прав господарюючих субєктів. Відмовитися від подвійної дефініції доказів як фактичних даних та засобів доказування, визначивши, що докази – це відомості про предмет доказування за допомогою визначених у законі засобів доказування в передбаченому законом порядку. Визначити правовий статус судді (суду) як головного учасника господарського процесу, у звязку з чим закріпити обовязок господарського суду займати активну позицію в процесі розгляду господарської справи. Вдосконалити дефініцію письмових доказів, визначивши їх як документи і матеріали, що виникають, як правило, до процесу і незалежно від нього та містять достовірні відомості про факти, що мають значення для справи. Дорівняти електронні документи до письмових доказів у господарській справі (з цією метою прискорити прийняття Верховною Радою Закону “Про електронні документи та електронний документообіг”). Вдосконалити дефініцію речових доказів, визначивши їх як документи та предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Ввести в процес інститут свідка, відмежувавши його правовий статус від прав та обовязків інших активних учасників процесу, встановити імунітет свідка (групи осіб, яких не можна допитувати як свідків; випадки, коли особа має право відмовитися від свідчення), закріпити особливі правила проведення допиту свідка. Дорівняти правове положення аудитора до статусу свідків (після введення останніх в процес); зокрема, вони повинні попереджуватися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і відмову від давання показань. Дорівняти правовий статус спеціаліста та експерта за умови виконання двох вимог: достатнього для здійснення експертизи рівня знань та попередження про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку (у звязку з цим внести зміни не тільки у ГПК України, але й у Закон України “Про судову експертизу“).
Внесення зазначених та інших, викладених у дослідженні, положень до ГПК на сучасному етапі розвитку господарського процесу в Україні сприятиме економії коштів сторін та держави, часу розгляду справи, а також зменшить можливості затягування справи та удосконалить процедуру доказування по спору, що позитивно відіб’ється на розвитку господарських відносин взагалі. |
