Дисертація містить нове вирішення складної наукової проблеми державного регулювання продовольчого забезпечення регіонів. У результаті проведеного в дисертаційній роботі дослідження сутності продовольчого забезпечення, його складових і визначення механізмів державного регулювання процесів його формування та розвитку в Україні підтверджено гіпотезу, що була покладена в її основу. Отримані результати дали змогу сформулювати такі висновки й рекомендації. 1. Аналіз вітчизняної та світової літератури, що становила теоретико-методологічну основу дослідження сутності продовольчого забезпечення та механізмів державного регулювання його формування і розвитку, виявив існування двох основних підходів до вивчення цього складного явища. Розвиток наукової думки щодо проблеми державного регулювання продовольчого забезпечення відбувався відповідно до виникнення нових проблем суспільного розвитку людства. Якщо до ХІХ ст. продовольча проблема і її вирішення були зумовлені зростанням чисельності населення і збільшенням його потреб у продуктах харчування, природно-географічними і кліматичними умовами та пов’язаною з ними наявністю природних ресурсів, то в ХХ ст. ця проблема отримала якісно нове бачення і була зумовлена наявністю спеціальних засобів виробництва, поширенням НТП, рівнем продуктивних сил, подальшим поглибленням системи суспільного поділу праці та спеціалізації. У ХХІ ст. домінуючими факторами, що впливають на рівень продовольчого забезпечення, є якість харчування, його екологічна складова, ступінь контролю та запровадження спеціальних стимулів з боку держави. 2. Сукупність факторів і чинників, які впливають на формування системи державного регулювання продовольчого забезпечення країни, які мають виробничий, економічний, соціальний, політичний характер, тісно між собою пов’язані, і на різних етапах розвитку суспільства на передній план у справі вирішення продовольчої проблеми може виходити та чи інша група або їх сукупність залежно від сформованого історичного розвитку. 3. В Україні виділено два періоди теоретичного обґрунтування проблеми продовольчого забезпечення: до набуття незалежності держави й після встановлення ринкових засад функціонування агропродовольчого сектора. У перший період у наукових дослідженнях і численних програмах і проектах значна увага приділялась формуванню АПК і паритетних відносин усередині комплексу, розвитку нових технологій, підвищення родючості ґрунтів і збільшенню виробництва потрібної країні сільськогосподарської продукції. Для України періоду переходу до ринкової економіки та її формування характерним було відображення невідповідності виробництва продовольчої продукції потребам суспільства, виявлення причин різкого спаду сільськогосподарського виробництва, деградації соціальної сфери села, зниження рівня науково-технічного обслуговування виробництва, зростання диференціації доходів населення, погіршення якості продуктів харчування через їх екологічне забруднення. Водночас незначну увагу було приділено організаційно-економічним питанням вирішення проблем продовольства і становлення ефективних продовольчих ринків. 4. Запропоновано авторське поняття системи продовольчого забезпечення як сукупності підсистем виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, розподілу, обміну, кінцевого споживання і взаємозв’язків між ними, які базуються на платоспроможному попиті населення на продукти харчування, задоволенні зростаючих потреб і забезпеченні продовольчої безпеки країни (регіону). Система продовольчого забезпечення є складовою системи державного управління, яка функціонує на засадах пріоритетності, соціальної відповідності, доступності для усіх верств населення, організаційно-економічній ефективності та динамічності, виділення спеціального апарату органів державної влади з регулювання та розвитку системи. 5. Систематизація міжнародного досвіду державного регулювання виробництва та споживання продовольчих товарів, зроблених по регіонах Європи, Північної Америки, Азії дає змогу виділити такі напрями державного регулювання, як: прямі державні платежі для підтримки доходів виробників на належному рівні, цінове втручання для підвищення платоспроможного попиту на продовольство, застосування механізму страхового забезпечення товаровиробників, компенсація витрат, пов’язаних із використанням засобів виробництва, розвиток ринкових відносин і виробничої інфраструктури продовольчого ринку, пріоритетність регіональних програм з розвитку продовольчих комплексів, здійснення ефективної макроекономічної політики. 6. Регіональний підхід є визначальним з позиції державного регулювання продовольчої системи. Це зумовлено територіальним поділом праці, різною виробничою структурою виробництва й переробки сільськогосподарської продукції та споживання, підвищенням самостійності регіонів при започаткуванні та розвитку економічного механізму господарювання та регулювання продовольчих ринків. Регіональний підхід до розвитку ринку продовольства дасть змогу оптимально поєднувати механізми й заходи державного управління на макрорівні з підвищенням рівня самостійності формування політики регіону тощо забезпечення його продовольством. 7. Аналіз системи продовольчого забезпечення довів, що існують досить серйозні проблеми в організації споживчого раціону, побудови раціональної системи харчування, доступності до продуктів харчування тощо. Існуюча система характеризує диспропорції у споживанні харчових продуктів. Це дає змогу зробити висновок щодо того, що державним органам досить важко впливати на попит на продукти харчування. Державні заходи в цьому напрямі потребують тривалого періоду формування категорії “раціонального споживача”. На сьогодні перед системою державного управління постає першочергове завдання змінити структуру пропозиції продовольства. Діяльність держави та її уповноважених органів має бути спрямована на оптимальне поєднання виробництва та розвиток мережі торговельних підприємств, інтегрованих комплексів. 8. На регіональному рівні гостро стоїть питання рівня споживання основних груп продуктів харчування. У зв’язку з нерівномірністю економічного розвитку регіонів та різним рівнем доходів населення споживча активність, особливо щодо деяких продуктів харчування, є різною. Значні відмінності мають місце і в традиціях харчування. Отже, державні органи мають поліпшити організаційно-економічні умови доступу до системи продовольства незалежно від територіальних відмінностей. 9. На рівні регіону пропонується створити комплексну продовольчу торгово-виробничу систему, яка вирішує проблеми відновлення місця роздрібної торгівлі в структурі національного господарства шляхом створення ефективного механізму взаємодії підприємства-виробників продовольчих товарів і підприємств роздрібної торгівлі, зниження рівня витрат обігу і, як наслідок, надання покупцям продовольства за нижчими цінами з гарантовано високою якістю обслуговування. 10. У ринкових умовах необхідні державні заходи зі створення й розвитку системи продовольчого забезпечення, які сприяють подоланню дефіциту продовольчих ресурсів і підвищенню платоспроможного попиту населення. У зв’язку з чим доцільно прийняття регіональні цільові програми розвитку системи продовольчого забезпечення, що включають заходи щодо стимулювання розвитку оптових продовольчих ринків, внутрішньої й міжрегіональної торгівлі, підвищенню рівня самозабезпечення регіону окремими видами продовольчих ресурсів. Реалізація регіональних цільових програм розвитку системи продовольчого забезпечення сприятиме усуненню важкого становища в малозабезпечених групах населення із забезпеченням продовольчими ресурсами, виведе регіональну продовольчу політику на якісно новий рівень як частину регіональної економічної політики. 11. Формування економічного механізму передбачає поєднання централізованих і регіональних заходів та інструментів продовольчого забезпечення. На централізованому рівні застосовуються правові, фінансові, законодавчі важелі. На регіональному рівні враховуються обмеження та норми, встановлені щодо споживання продовольства на централізованому рівні. Водночас, саме на регіональному рівні здійснюється прямий вплив на економічні важелі попиту населення на продукти харчування, підприємницьку активність та сумлінність товаровиробників, а також можливості регіону щодо імпорту та експорту продовольства. На регіональному рівні активно проводиться політика регулювання доходів фізичних осіб. Вона здійснюється через застосування механізму соціальної допомоги й додаткового залучення до трудової діяльності молоді, осіб пенсійного віку тощо. 12.Одним з дієвих інструментів регіональної та загальнодержавної політики виступає ціновий. У системі державного регулювання продовольчої системи застосовується широке розмаїття цін та цінових важелів попиту. Держава може диференціювати величину ціни, встановлюючи розмір заставної ціни. Регіон може диференціювати торговельну націнку залежно від особливостей харчового попиту в регіоні. У дисертаційній роботі запропоновано механізм застосування складських розписок, який дасть змогу зменшити ставку за кредитом і поліпшити економічну ситуацію товаровиробників регіону. Ефективність використання цього механізму пов’язана з легкістю застосування такого механізму, виключенням тіньових схем тощо. 13. В основу концепції регулювання регіональних продовольчих ринків покладено такі положення: концепція має ґрунтуватися на довгостроковому прогнозі соціально-економічного розвитку регіону щодо: макроекономічної ситуації; зміни економічної структури; динаміки виробництва та споживання товарів і послуг; тенденцій науково-технічного прогресу; міжрегіональних ринкових зв’язків; рівня життя населення й розвитку соціальної сфери. Науковий рівень концепції регулювання регіональних ринків залежить від повноти і змістовності нагромаджених знань й інформації, їх відповідності вимогам всебічного обґрунтування тенденцій і закономірностей розвитку економіки регіону, підвищення якості й надійності прийнятих управлінських рішень. Концепція включає: оцінку ринкових процесів на основі кількісних і якісних характеристик; оцінку отриманої інформації з погляду розвитку різних типів регіональних ринків; інтегральну оцінку, що враховує взаємодію і взаємозалежність окремих типів ринків та економіки області; кількісну і якісну характеристики системи регіональних ринків у цілому і її елементів; прогнозування можливих змін. 14. Реалізація ефективного регіонального продовольчого торгово-оптового ринку в період інституційних перетворень включає створення ефективної системи захисту прав власників; приведення регіональних програм у відповідність до державних; створення інститутів інтеграційної економічної політики регіону; стимулювання розвитку інститутів громадськості (асоціації підприємців, банків, профспілок, союзів споживачів, наукових співтовариств). Міжрегіональний продовольчий ТОР, сформований на біржі, сприяє надходженню коштів до місцевого бюджету за рахунок легалізації торгівлі. Розміщення державного й регіонального замовлення через відкриті біржові аукціони дає змогу забезпечити взаємне проникнення ринку продовольства, організовуваного виробниками і споживачами продукції, у ринок державного й регіонального замовлення, забезпечує прозорість цінових показників розміщення такого замовлення та саморегулювання з урахуванням узагальненого попиту й пропозиції. 15. На регіональному рівні державного управління пропонується створити маркетинговий центр, який має забезпечити координацію функціонування елементів системи продовольчого забезпечення й відповідність їх виробничо-комерційній діяльності ринкової кон’юнктури. До основоположних принципів функціонування маркетингового Центру нами віднесено: регулювання і координація стратегії і тактики виробничо-комерційної діяльності агропромислових товаровиробників з метою проведення ефективної продовольчої й аграрної політики, формування та стимулювання споживчого попиту; забезпечення фінансово-економічної результативності господарювання суб’єктів системи продовольчого забезпечення на основі інноваційного підходу до модернізації виробництва і збуту продукції; підвищення ефективності використання наявних в АПК виробничих ресурсів з урахуванням кон’юнктури аграрного і продовольчого ринку та реструктуризації підприємств у напрямі зростання їх економічного потенціалу. Функції регіонального маркетингового Центру включають розробку балансів у натуральному вираженні виробництва – споживання продуктів харчування по їх товарних групах, як по товаровиробниках, так і по регіону в цілому. Центр розробляє також цільові програми по основних продуктах харчування: “Хліб”, “Овочі і фрукти”, “Картопля”, “М’ясо”, “Молоко”, включаючи їх переробку і збут, здійснює розрахунок агропромислового бюджету, регулює й контролює його виконання. 16. На підставі узагальнення практики організації та функціонування продовольчого ринку в Україні і його державного регулювання з метою подальшого вдосконалення ринкових відносин в аграрній сфері та підвищення його ефективності доцільно було б вжити таких організаційно-правових заходів: розробити й затвердити Державну програму розвитку сільськогосподарського виробництва і продовольчого ринку в Україні на десять років та їх правового забезпечення; забезпечити реальну державну підтримку зростання валового виробництва сільськогосподарської конкурентоспроможної продукції високої якості, його стабільність та підвищення рівня рентабельності сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності. Державне регулювання ринкових відносин у сільськогосподарському виробництві спрямувати на розвиток ринкової інфраструктури, підтримку стабільних доходів сільськогосподарських товаровиробників та підвищення рівня життя сільського населення; забезпечити регулювання ринкових відносин в АПК з дотриманням ринкових принципів, спрямовуючи його на розвиток аграрних бірж, аукціонів, агроторгових домів та інших форм організаційної торгівлі продовольчою продукцією, а також на вільне ціноутворення шляхом становлення тарифів, пільгового оподаткування, створення аграрних і страхових фондів без втручання у внутрішню діяльність учасників ринкових відносин та без надмірного, необґрунтованого адміністративного впливу на формування попиту та пропозиції на продовольчу продукцію; здійснити організаційні заходи щодо стабілізації продовольчого ринку, зокрема з питань ціноутворення та вирівнювання доходів усіх учасників ринкової діяльності; створити сприятливі умови для розвитку експорту вітчизняної продовольчої продукції та захисту вітчизняних товаровиробників продовольчої продукції від демпінгового імпорту зарубіжної продовольчої продукції; розробити систему заходів, спрямованих на значне стабільне збільшення виробництва якісної конкурентоспроможної продовольчої продукції, щоб уникнути її перевиробництва, на завоювання зарубіжних ринків продовольчої продукції. 17. Важливим напрямом державної підтримки розвитку продовольчого ринку має стати забезпечення більш значної ролі кооперації у сфері виробництва та реалізації продовольчої продукції, наданні пільг товаровиробникам та іншим учасникам продовольчого рикну. У першочерговому порядку в цьому напрямі доцільно було б вжити таких заходів: зробити порівняльний аналіз аграрного законодавства й законодавства про продовольчий ринок України із законодавством Європейського Союзу та розробити наукові рекомендації щодо його гармонізації з метою створення правових умов для вступу України до Європейського Союзу; забезпечити реалізацію права власників земельних ділянок у сільськогосподарських виробничих кооперативів для спільного виробництва сільськогосподарської продукції; розробити методичні рекомендації для створення сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів на засадах міжнародних кооперативних принципів; вивчити та узагальнити досвід участі сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативів та організацій споживчої кооперації в продовольчому ринку й вирішити питання про поширення кращого досвіду; створити умови для об’єднання в сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи фермерських господарств, особистих селянських господарств та надати державну підтримку діяльності таких кооперативів як неприбуткових організацій. | 