Анотація до роботи:

Гаман П.І. Державна політика екологобезпечного розвитку економіки в трансформаційний період. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.– Харків, 2005.

Дисертацію присвячено теоретико-методологічним і прикладним засадам формування державної політики екологічного розвитку економіки та розробці рекомендацій щодо визначення напрямків та удосконалення механізмів її реалізації.

Узагальнено досвід розвинених країн світу з ринковою економікою та особливості транзитивного етапу розвитку економіки України. Аналізується екологічний стан одного з регіонів України та визначаються пріоритети регіональної екологічної політики держави. Систематизовані форми і методи процесу природокористування в Україні. Опрацьовано рекомендації щодо удосконалення екологічного моніторингу, механізмів реалізації регіональної та державної політики природокористування з точки зору тісного взаємозв’язку заходів економічного розвитку і екологічної безпеки.

1. Дослідження питань взаємодії економічної і екологічної систем та розробка в дисертації рекомендацій щодо удосконалення механізмів державного управління природокористуванням спираються на базу неоінституціонального синтезу, який, з одного боку, передбачає визнання поліваріантності розвитку, необхідності врахування ролі інституціональних факторів та ролі держави у створенні сприятливих умов для переходу до ринкової економіки, а з іншого, – не виключає використання окремих напрацювань неокласичної школи, зокрема, методів аналізу, що застосовуються для оптимізації використання ресурсів.

2. Основними пріоритетами екологічної політики держави у Західному регіоні України є: екологічна реабілітація територій в зоні діяльності гірничо-хімічних та гірничовидобувних підприємств; сприяння ширшому залученню централізованих капітальних вкладень, власних коштів підприємств та інвестицій щодо впровадження нових екологічно чистих технологій; відновлення і підтримка гідрологічного режиму та покращання екологічного стану рік; будівництво нових, реконструкція і ремонт водопровідно-каналізаційних та очисних споруд; розв'язання питань утилізації та захоронення промислових і побутових відходів; наповнення цільових фондів охорони навколишнього природного середовища; реалізація загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України; формування системи екологічного моніторингу та інформаційного забезпечення природоохоронної діяльності.

3. Сучасна екологічна ситуація в Україні може тяжіти до одного з трьох варіантів подальшого розвитку (з погляду впливу на екологічну ситуацію і процеси природокористування) – економычного, екстенсивного і депресивного. Найімовірнішим з них є варіант екстенсивного зростання, оскільки для цього є багато передумов (неповне завантаження основних виробничих фондів, потенційна наявність високого попиту на окремі види товарів тощо).

4. Територіальні екологічні фонди в Україні ще не стали потужними джерелами фінансування екологічних проектів внаслідок недоліків у збиранні податків і платежів, недосконалих методів розподілу коштів та ін. Перспективи їх розвитку полягають у наданні їм права кредитування природоохоронної діяльності в регіонах і поступовому їх перетворенні у комерційні екологічні банки, які можуть акумулювати екологічні платежі й штрафи природокористувачів. Основною метою створення цих структур є розвиток екологічної інфраструктури, формування ринку екологічних робіт і послуг.

5. Розширення мережі внутрішніх джерел фінансового забезпечення природоохоронної діяльності має ґрунтуватися на створенні відособлених екологічних фондів підприємств у формі рахунку в місцевому відділенні державного чи комерційного банку, що потребує внесення змін до Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Таким підприємствам доцільно надати більш широкі права щодо використання коштів, маневрування фінансовими ресурсами для потреб природоохоронних заходів.

6. Удосконалення механізмів державного управління процесами природокористування базується на наступних принципах: поступовості і передбачуваності, превентивності (запобігання виникнення нових джерел забруднення), домінування економічних і адміністративних методів впливу держави на природокористувачів над ринковими, переорієнтації економічної політики з фіскальної на стимулюючу.

7. Одним з найважливіших напрямів реформування державного управління природокористуванням є вдосконалення екологічного моніторингу шляхом створення сучасної інформаційної системи збору, збереження, обробки і використання інформації, що передбачає вирішення наступних завдань: розширення даних про фінансовий стан підприємств-забруднювачів, створення у рамках системи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та Державного комітету природних ресурсів України єдиного стандарту збереження інформації і системи вільного обміну інформацією між підрозділами, створення єдиного банку даних про заявки на фінансування регіональних екологічних фондів.

8. Подальший розвиток економічних методів державного управління процесами природокористування пов’язаний з удосконаленням механізму стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища. Умовою прийняття рішення про надання підприємством права зменшення розмірів платежів за забруднення є відсутність заборгованості по раніше нарахованих платежах та їх сплата у встановлений термін, скорочення викидів забруднюючих речовин у порівнянні з попереднім періодом.

Публікації автора:

1. Гаман П.І. Державне управління системою фінансування екологічної діяльності // Вісник НАДУ. - 2004. - № 3. – С. 275-279.

2. Гаман П.І. Екологічний аудит у системі природоохоронного законодавства // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін та ін. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. Вип. 1 (15). – С.149-157.

3. Гаман П.І. Податкове стимулювання охорони навколишнього середовища // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. –Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2004. – №2 (20). –Ч.1. – С. 202-206 .

4. Гаман П.І. Формування міського реакреаційно-курортного і туристичного господарства // Управління сучасним містом. – 2004. - №2/4-6 (14) – С.242-246.

5. Гаман П.І. Державне управління екологічним розвитком і природоохоронною діяльністю // Держава та регіони. Серія: Економіка і підприємництво. – 2003. – № 4. – С. 63-66.

6. Гаман П.І. Екологічне зростання регіонів України // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2003. – № 2. – С. 24-27.

7. Гаман П.І. Ефективна діяльність держави в соціально-економічному розвитку суспільства // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2003. – №1. – С. 27-31.

8. Гаман П.І. Раціональне використання природних ресурсів // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2004. – № 1. – С. 19-23.

9. Гаман П.І. Зміст економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності // Бізнес-навігатор. Серія: Економіка і підприємництво. – 2004. – № 5. – С. 48-53.

10. Гаман П.І. Напрями державного регулювання сталого розвитку України // Дні науки: Зб. тез доповідей: В 3-х т./ Гуманітарний університет „ЗІДМУ”, 28-29 Жовтня 2004; Ред.. кол. В.М. Огаренко та ін. – Запоріжжя: ГУ „ЗІДМУ”, 2004. – Т.1. – С.17-18.

11. Гаман П.І. Державне регулювання екологічного розвитку // Матеріали VII міжнародної науково-практичній конференції „Наука і освіта. 2004.” Том 32. Державне управління. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 18-19.