У «Висновках» узагальнено результати проведеного дослідження і викладено основні положення дисертації. Редакція часопису «Вістник», чітко усвідомлюючи роль і значення друкованого слова в пробудженні і піднесенні рівня національної свідомості, зуміла залучити до співпраці значну кількість дописувачів із усіх етнічних українських територій тодішньої Австрії, в першу чергу вже знаних письменників, публіцистів та громадських діячів і спільно зі своїм авторським активом виробила головні організаційні засади та визначила ідеологічно-політичні орієнтири свого видання. Продовжуючи справу «Руської трійці», постійно відстоювала самобутність української мови, дбала про її захист і розвиток, сприяла порозумінню між українцями Галичини, Закарпаття та Буковини. Редакція дбала не лише про зміст, але і форму та належний мовностилістичний рівень публікацій. З цією метою на сторінках часопису друкувалися методичні фахові поради для кореспондентів-початківців. Вперше в історії української преси редакція організувала випуск трьох тижневих додатків до газети, які мали окреслене тематичне спрямування та чітку читацьку адресацію. «Вістник» інформував своїх читачів про найважливіші політичні події в Австрійській державі і в цілому світі, найбільше висвітлюючи ті проблеми внутрішньодержавного і міжнародного життя, що стосувалися українців і їхніх перспектив на майбутнє. Особливо це проявилося в час антиросійського повстання поляків 1863 р. Своїми публікаціями «Вістник» зробив свій внесок у справу пробудження національної свідомості русинів, їхньої громадянської консолідації. «Вістник» провадив значну просвітницьку роботу серед своїх читачів, постійно друкуючи матеріали про розвиток українського шкільництва на підавстрійських українських теренах. «Вістник» збагатив жанрово-тематичну палітру української преси в роки її зародження. На сторінках часопису друкувалися портретні, історичні, краєзнавчі, етнографічні і подорожні нариси, політичні памфлети, некрологи, рецензії на художні твори і театральні вистави. Часопис залишив в анналах історії багато імен політичних, громадських і культурних діячів, зафіксував багато подробиць побутового життя, сприяв моральному вихованню, друкував морально-етичні статті, оповідання, поезії, байки, спрямовані проти пияцтва. Особливо багато уваги приділяв часопис темі правового виховання своїх читачів. Дописувачі і редакція «Вістника» відгукувалися на видання нових українських періодичних видань, зокрема на їх перші числа, супроводжуючи відгуки анотуванням змісту або й рецензуванням окремих творів і статей. Рецензування нових видань розширювало кругозір читачів також і тим, що з поля зору рецензентів не випадали важливі видання в інших народів, особливо ті, що в тій чи іншій мірі торкалися українських проблем. Значну роль відіграв часопис у справі залучення підавстрійських русинів українців до європейської культури. «Вістник» заохочував діяльність літературних організацій, товариств, гуртків, залучення до них студентської молоді. «Вістник» досить уважно стежив за літературно-мистецьким життям свого часу, помічаючи ті перші вогники національної культури, які засвічувалися на теренах Галичини, Буковини і Закарпаття, дбав про те, щоб вони не згасали, а розгорялися. Із різножанрових газетних публікацій постає панорама культурного життя Галичини 50-х – першої половини 60-х рр. ХІХ ст. Газета зафіксувала і зберегла для нащадків багато фактів, які привертали і будуть привертати увагу дослідників історії літератури, театру і загалом української культури. Саме завдяки солідній інформаційності «Вістник» був джерельною базою наукових праць Івана Франка, Осипа Маковея, Івана Левицького, Михайла Возняка в галузі історії літератури, видавничої справи, театру. Мала газета і свої вади, недоробки, огріхи, в силу історичних, політичних, часто незалежних від неї, обставин не могла зробити того, що б хотілося, але судити треба не за тим, чого вона не зробила, не могла зробити, а за тим, що зроблено, і віддати їй належне місце в історії української преси і видавничої справи, на яке вона по праву заслуговує. |
