Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Українознавство


Лозко Галина Сергіївна. Актуалізація української етнорелігії в європейському контексті : дис... д- ра філос. наук: 09.00.12 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2007. — 409арк. — Бібліогр.: арк. 374-409.



Анотація до роботи:

Лозко Г.С. Актуалізація української етнорелігії в європейському контексті. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.12 – українознавство. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2007.

У дисертації досліджується нова філософська проблема, пов`язана з актуалізацією етнічної релігії (рідної віри) в Україні та аналогічні процеси в країнах Європи. Українське язичництво показано як духовно-культурний феномен, що в процесі життя етносу входить в кров і плоть народу своїм світоглядом, моральними нормами поведінки, звичаєвістю та обрядовістю. Феноменальність рідної віри полягає в тому, що вона консервує, а за сприятливих умов – самовідтворює власні етнічні цінності: така актуалізація може відбуватися у підсвідомості носіїв власної етнічної культури як своєрідне підсвідоме „пригадування” окремими представниками етносу колективного досвіду своїх предків. Таким чином, етнорелігія (язичництво) – природний генератор духовного життя етносів і упорядник їхнього життєвого простору та морально-звичаєвих відносин, де гарантом цілісності етнічної спільноти виступає сама етнічна група з її усталеними етнічними звичаями і цінностями Роду. Доведено, якщо розвитку етнічної релігії не перешкоджають якісь зовнішні чинники – війни, поневолення, окупації, якісь асимілятивні процеси, – то рідна віра може бути самодостатньою духовною системою на будь-якому етапі життя свого етносу, навіть на самому модерному.

Таким чином, багатотисячолітні духовні традиції, що склалися природним шляхом, мають переваги перед штучними глобальними релігійними доктринами. Етнічні релігії виявляють більшу життєздатність, і тому вони зберігають властивість періодично відроджуватись та виступають засобом самозбереження етносу.

У дисертаційній роботі вперше здійснено цілісний аналіз актуалізації української етнічної релігії (язичництва) в контексті аналогічних процесів у європейських країнах, виявлено спільні тенденції та закономірності звернення народів до своїх власних етнічних цінностей як альтернативи глобалізації.

У роботі показано, що постмодерністська “фрагментарність” світу робить індивіда беззахисним перед глобальними процесами хаотизації життєвого простору, в якому людині з класичними європейськими стандартами світосприйняття стає холодно і незатишно. Ця навала квазікультурних “цінностей” відносить на узбіччя масової свідомості перевірені часом класичні національні форми духовності та культури. На цьому тлі відбувається масова дезорієнтація суспільства, але водночас – і вияскравлення духовно самостійних особистостей, які ведуть пошук нових культурних моделей, альтернативних глобальному стилю. Встановлено, що ностальгія за високим духовним минулим своїх предків і турбота про майбутнє своїх нащадків спонукає їх вдихнути нове життя у перевірені часом класичні європейські форми світогляду, шляхетного людського спілкування і порядного, розміреного стилю життя.

У дослідженні доведено, що перехід від політеїзму до монотеїзму не був закономірним еволюційним явищем у межах однієї релігії, а був збігом негативних етнічних контактів та історико-політичних обставин. Насаджений силоміць як чуже етнічне явище, монотеїзм лише замінив природну етнічну віру штучною „світовою” і тим самим поставив рідну релігію під загрозу знищення. Висловлено припущення, що універсальні (так звані „світові” або „інтернаціональні”) релігії використовуються і цілеспрямовуються світовими латентними структурами як засіб глобальної інформаційної війни проти етнічної різноманітності планети. Водночас, диференційована методика дослідження юдаїзму і християнства (що провадяться окремо одне від одного) не дає змоги побачити проблему в цілому і до певної міри приховує від дослідника, що християнство є логічним продовженням юдаїзму; обидві релігії містять в собі ідеї та ідеали глобального проекту створення так званого „нового світового порядку”.

Показано, що внаслідок впроваджуваного плюралізму політичних і релігійних доктрин, цілеспрямовано знижується (руйнується) рівень гомогенності корінних європейських націй, що призводить до зниження компліментарності, підвищення внутріетнічних та міжетнічних протиріч, фрагментаризації свідомості – посилення енергії розпаду. Оскільки в самих універсальних релігіях закладена своєрідна „вибухівка” („вищість” і винятковість однієї релігії), яка породжує релігійний фанатизм та антагонізм щодо іновірців, то логічно було б спрямувати пошук релігійної гармонії в русло природних етнічних систем за принципом „єдність різноманітного”, що проголошується Світовим Конгресом Етнічних Релігій (WCER).

Дисертант відзначає, що, оскільки всі народи відмінні між собою, то етнорелігійний ренесанс позначений багатоманітністю. Кожен етнос з його рідним мікрокосмом є лише цеглинкою в космічній структурі макрокосму; він по-особливому віддзеркалює та інтерпретує макрокосм, що виявляється в якісній різноманітності і унікальності кожної з етнічних духовних традицій. Аргументовано, що феноменальність рідної віри полягає в тому, що вона консервує, а за сприятливих умов – самовідтворює власні етнічні цінності: така актуалізація може відбуватися у підсвідомості носіїв власної етнічної культури як своєрідне „пригадування” окремими представниками колективного досвіду своїх предків. Таким чином, етнорелігія (язичництво) – природний генератор духовного життя етносів і упорядник їхнього життєвого простору та морально-звичаєвих відносин, де гарантом цілісності етнічної спільноти виступає сама етнічна група з її усталеними етнічними звичаями і цінностями Роду.

Встановлено причинно-наслідковий зв`язок втрати етнічної релігії з негативною історичною долею слов`янських народів (деіцид, втрата споконвічних територій, лінгвоцид, асиміляція, занепад родової пам`яті). Обгрунтовано, що штучне цілеспрямоване вихолощення етнічної специфіки з духовно-культурної сфери, викликало стихійний етнічний протест за принципом самозбереження націй – своєрідну компенсацію за деетнізацію, що проявило себе у вигляді народних спроб відродити свої власні витокові релігії (язичництво, рідну віру). Поняття, виражене словом „рідна” в його застосуванні до того чи іншого народу, є тотожним поняттю „етнічна”; отже, рідна віра (етнічна релігія) – це автохтонна система світогляду, культу та обрядовості даного народу.

Здійснене дослідження дозволяє стверджувати, що наступним етапом має стати презентація нового упорядкованого типу мислення і життєдіяльності, формування соціального інтересу до нього і, нарешті, ідентифікація членів цього напрямку в рамках обраної етнокультурної форми. Вказується, що сучасний етнічний ренесанс постає як подальший процес пошуку національного „Я”, як на рівні всього етносу, так і на рівні окремих представників етно-національних спільнот. Як правило, ренесансна смуга в еволюції етносу – це час оживлення його історичного менталітету, час оціночного погляду народу на самого себе; відновлення історичної пам’яті; героїзація минулого; перегляд системи культурного освоєння світу, освіти та виховання.

Проаналізовані у дисертації факти синхронної появи і діяльності язичницьких громад у кількох десятках країн впродовж майже всього ХХ століття свідчать про те, що такий збіг не може бути випадковим; цих фактів цілком достатньо, щоб констатувати початок чергового етнорелігійного ренесансу в Європі. Значний фактологічний матеріал дає право дисертанту зробити науковий висновок про закономірність процесу відродження етнічних релігій (за схемою циклічної повторюваності ідей, явищ, тенденцій), що знайшло своє відображення в ідеях Ф. Ніцше про „Вічне Повернення” всіх речей і явищ та В. Шаяна щодо пробудження Європи і „Панарійського ренесансу”.

У дисертації обґрунтовується думка, що актуалізація рідних релігій серед багатьох європейських народів – нова якісна ознака ідеології „правих” рухів у Європі, альтернативна глобалізації і „новому світовому порядку”. Доведено, що традиційні язичницькі (автохтонні) релігії є невід’ємною складовою частиною національної культури і мають бути включені у загальнодержавні програми етнокультурного відродження та отримати державну підтримку.

У дисертаційній роботі показано, що зв’язки, які об’єднують людей в етноси, поширюються не лише в просторі (рідна земля), але і в часі (традиції предків і їх розвиток нащадками). Отже, багатотисячолітні духовні традиції, що склалися природним шляхом, мають переваги перед матеріалістичними глобальними релігійними доктринами, виявляють більшу життєздатність, і тому вони зберігають властивість періодично відроджуватись. Аргументовано, що в процесі життя етносу його природна релігія зазнає еволюційних змін, вдосконалюється, шліфується духовними провідниками, входить в кров і плоть народу своєю обрядовістю, світоглядом, моральними нормами поведінки. Якщо розвитку етнічної релігії не перешкоджають якісь зовнішні чинники – війни, поневолення, окупації, якісь асимілятивні процеси, – то рідна віра може бути самодостатньою духовною системою на будь-якому етапі життя свого етносу, навіть на самому модерному.

У дисертації підкреслюється, що ототожнення віросповідної спільноти з етнічною спільнотою має свої позитивні природні якості і очевидні переваги над штучною „плюралістичністю” і поліконфесійністю громадян однієї країни. Це насамперед: єдність інтересів людини, суспільства і держави, зниження конфліктності на релігійному ґрунті, консолідація всіх державотворчих елементів. Маючи власну національну віру, народ здатен зберегти свою самобутність, державність, справжню незалежність, етнічну ідентичність. Встановлено, що політеїстична віротерпимість рідної віри до інших етнічних релігій виявляється позитивним контрастом у порівнянні з монотеїстичною релігійною зверхністю, „винятковістю” та „месіанізмом” світових релігій. Язичницька толерантність і повага до інших етнорелігій звичайно, позитивно впливає на розвиток відносин із сусідніми народами.

Аргументовано, що методологія етніцизму є науковою альтернативою матеріалістичному розумінню суспільних процесів, ніби-то обумовлених виключно соціально-економічними мотивами: бо всеохоплююче проникнення етнічної ідентичності в усі сфери суспільного життя свідчить про домінування етнічних та духовних цінностей над класовими та економічними. Показано, що глобальні ідеологи розробляють різні способи протидії етнічному відродженню. Головна їхня методика – підміна етнічних цінностей, спотворення чи вихолощення основного їх змісту. В роботі показано, що такими новотворами є „інглінги”, „вєдісти”, „ньюейджери”, „мертвоводники”, „віртуальні язичники” та інші квазірелігії, висловлено припущення щодо їх створення глобальними спецслужбами. Такі явища мають не просто ентропійний характер, оскільки вони не властиві самій системі, а привнесені зовні, тому, на думку дисертанта, є підстави для введення поняття „псевдорелігія”, а також нагальна потреба у державних розробках системи духовної безпеки для захисту народу України від псевдорелігійної експансії.

На основі всебічного аналізу актуалізації етнорелігій у багатьох досліджених країнах, дисертант робить науково-теоретичний прогноз щодо перспектив розвитку етнічної релігії в Україні, Європі та світі. Виходячи з того, що здатність до переосмислення духовних вартостей притаманна, насамперед, людям з високим рівнем етнічної самосвідомості та достатнім загальноосвітнім рівнем, – у недалекому майбутньому можемо очікувати поступового утвердження етнорелігії як елітарної (аристократичної, інтелектуальної, мистецької) духовної культури. Етнічна релігія створить світ власних цінностей, які виявлять свої переваги перед догмами інтернаціональних космополітичних систем. Ці етнорелігійні цінності стануть престижними завдяки своїм ідеалам, естетиці, стилю життя, людським якостям.

Публікації автора:

Монографія:

  1. Лозко Г. С. Європейський етнорелігійний ренесанс: витоки, сутність, перспективи (на матеріалі відродження етнорелігій у європейських країнах). – К.: Вид-во „Такі справи”, 2006. – 424 с. (21, 0 др. а.).

Монографії за темою дисертації, затверджені ВАК України

  1. Лозко Г.С. Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. – К.: Вид-во „АртЕК”, 2001. – 304 с. (19,0 др.а.).

  2. Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: Вид-во „АртЕК”, 2004. – 472 с. (29,5 др.а.).

  3. Лозко Г. Велесова Книга – волховник. Серія: „Пам`ятки релігійної думки України-Русі”. Літературний переклад і релігієзнавчий коментар Г.Лозко. – Вінниця: Континент-Прим, 2004. – 504 с. Авторське свідоцтво № 5599 Міністерства освіти і науки України та Державного департаменту інтелектуальної власності (29,01 др. а.).

  4. Лозко Г.С. Пробуджена Енея: Європейський етнорелігійний ренесанс. – Харків: Див, 2006. – 464 с. (29,0 др.а.).

  5. Лозко Г. Іменослов. Імена слов’янські, історичні та міфологічні. — К.: Редакція часопису „Сварог”, 1998. – 176 с. (11,0 др.а.).

  6. Лозко Г. Волховник: карби язичницького віровчення. — Серія: „Пам`ятки релігійної думки України-Русі”. – К.: Вид-во „Сварог” — „Такі справи”, 2001. – 144 с. (9,0 др.а.).

  7. Лозко Г. Коло Свароже. Відроджені традиції. – К.: Український письменник, 2004. – 222 с. Авторське Свідоцтво № 9592 Міністерства освіти і науки України та Державного департаменту інтелектуальної власності (11, 76 др.а.).

Статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України

  1. Лозко Г. Релігійна святково-обрядова культура давніх українців; Двовір`я в українській релігійності // Історія релігії в Україні у 10 т. / Редкол.: А.Колодний (голова) та ін. – К.: Укр. центр духовної культури, 1996 – 1998. – Т. 1. – С. 126 – 150; 273 – 305 (3, 56 д.а.).

  2. Лозко Г. Релігієзнавство та українознавчі дисципліни // Рідна школа. Щомісячний науково-педагогічний журнал. – К., 1997. – № 1 (0,5 д.а.).

  3. Лозко Г. Велесова Книга (Святе Письмо українців) // Рідні джерела. Науково-методичний часопис для вчителів української діаспори й України. К., 1999, № 4. — С. 20 — 30 (0,8 д.а.).

  4. Лозко Г. Язичницькі святині Медоборів на туристській карті України // Наукові записки КІТЕП. Щорічник. Випуск 1. – К.: Український центр духовної культури, 2001. – С. 130 – 147 (1,0 д.а.).

  5. Лозко Г.С. Етнорелігія як наукове поняття: дефініції “знання” і “віри”, “природного” і “надприродного” // Українське релігієзнавство. Бюлетень Української Асоціації релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. — К., 2001.— С. 3 — 12 (0,8 д.а.).

  6. Лозко Г. Етнічні та надетнічні релігії: світоглядні протилежності та проблеми співіснування // Філософія, культура, життя. — Міжвузівський збірник наукових праць. – Випуск 11. — Дніпропетровськ, 2001. — С. 188 — 199 (0,8 д.а.).

  7. Лозко Г. Проблеми врегулювання міжконфесійних відносин (на прикладі релігійного життя громад Рідної Віри і Рунвіри в Україні) // Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні / За загальною редакцією А. Колодного, П. Яроцького, О. Сагана. — К.: Гнозис, 2001. — С. 249 — 258 (0,8 д.а.).

  8. Лозко Г. Рунвізм як рудимент монотеїстично-християнського світогляду // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис НАН України. Інститут філософії імені Г.С. Сковороди – Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка. – Полтава, 2002. – № 8. – 165 – 183 (1,0 д.а.).

  9. Лозко Г. У истоков Родной Веры // Атеней. Русский международный журнал. – 2003. – № 3 – 4. – С. 41 – 47. – Москва, Росія (0,5 д.а.).

  10. Лозко Г. Религия трипольцев // Атеней. Русский международный журнал. – 2004. – № 6. – С. 78 – 81.– Москва, Росія (0,5 д.а.).

  11. Лозко Г. Ренесанс язичництва. Етнорелігійні рухи в країнах Європи // Політика і час. – К., 2004. – №1. – С. 89 – 96 (0,5 д.а.).

  12. Лозко Г.С. Коло Свароже як філософська парадигма виходу із суспільної кризи // Український світ. – К., 2005.– № 7–9. – С. 40– 42 (0,3 др.а.).

  13. Лозко Г.С. Під знаменами Рідної Віри. Релігійні аспекти воєн князя Святослава // Політика і час. – К., 2005. – № 11. – С. 85–93 (0,5 др.а.).

  14. Лозко Г. (Волхвиня Зореслава). Таємні механізми ідеологічної боротьби з рідною вірою // Персонал. – К., 2006. – №4. – С. 42–47 (0,4 др.а.).

  15. Лозко Г.С. Переоцінка духовно-релігійних цінностей українськими мислителями ХІХ – ХХ століть // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Збірник наукових праць. – Міністерство культури та туризму України. Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. –Вип. ХVІІ. – К.: Міленіум, 2006. – С. 164 – 173 (0,5 др.а.).

  16. Лозко Г.С. Компаративні засади вивчення ведійсько-українських світоглядних паралелей // Культура і сучасність: Альманах. Міністерство культури та туризму України. Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв.– К.: Міленіум, 2006. – №2. – С. 5–11 (0,5 др.а.).

Інші публікації та статті в наукових збірках і матеріалах конференцій:

  1. Лозко Г. Велес; Відьма; Віщуни; Вогнепоклонство; Волхви; Волховник; Дажбог; Диявол; Дідько; Домовик; Замовляння; Купайло; Лісовик; Мавка; Перевертень; «Православ`я»; Рідна Віра; Світовид; Стрибог; Язичництво; Яровит // Релігієзнавчий словник. За ред. проф. А.Колодного, Б.Лобовика. – К., 1996. – С. 54, 61, 65, 65, 67, 67, 86, 94, 94, 97, 119, 175, 179, 183, 237, 255, 283, 293, 322, 387, 388 (0,5 др.а.).

  2. Лозко Г. Українське язичництво; Етнічна дерматогліфіка; Етнічні складники українського характеру; Етнографія в Україні; Мова і національна психологія; Палеоантропологія; Проблема первісного субстрату; Соматична антропологія; Соціопсихічні складники українського характеру; Українська етноніміка; Етногеографічне районування в Україні; Атрофія національного почуття; Гіпертрофія національного почуття; Д.М. Овсянико-Куликівський // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – Національна академія наук України. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – Під редакцією академіка УАПН Ю.І.Римаренка. – К.: Ґенеза – Довіра, 1996. – С. 33, 57–58, 62, 93–94, 128, 131, 137–139, 147, 160–161, 476, 663–664, 672, 869 (1,0 др.а.).

  3. Лозко Г. Українське Рідновір’я і сучасність // Християнство в контексті історії і культури України: Матеріали першої Міжнародної наукової конференції 28 – 29 листопада. – К., 1997. – С. 85 – 86 (0,12 др.а).

  4. Лозко Г. Український Олімп // Хрестоматія з української літератури. – Укл.: Жебка І., Жебка М. – К.: Наукова думка, 1997. – С. 75 – 97 (1,5 др.а.).

  5. Лозко Г. Володимир Шаян – основоположник відродження Рідної Віри // Християнство і духовність. Збірник матеріалів другої міжнародної наукової конференції циклу наукових конференцій „Християнство: історія та сучасність”. – К.: Знання, 1998. – С.178 – 184 (0,4 др.а.).

  6. Лозко Г. Хліб в обрядах Кола Сварожого // Сварог. – К., 1998. – Вип. 7. – С. 40–47 (1 др.а.).

  7. Лозко Г. Велесова Книга як культова пам`ятка української етнорелігії // Історія релігій в Україні. – Т. 1. – Львів: Логос, 1999. – С.203 – 206 (0,4 д.а.).

  8. Лозко Г. Різдво Сонця непереможного // Українська культура. – 2000. – № 1 – С. 34 – 35 (0,3 др.а.).

  9. Лозко Г. Українське язичництво // Академічне релігієзнавство. За науковою редакцією проф. А.Колодного. – К.: Світ знань, 2000. – С. 446 – 452 (0,5 др.а.).

  10. Лозко Г. Наукова реконструкція календаря етнічної віри українців // у кн.: Товстуха Є. Фітоетнологія українців. – К., 2002. – С.345–351 (0,6 др.а.).

  11. Лозко Г. Священний смисл Присяги на тлі суспільного хаосу // Сварог. – 2003. – Вип. 13 – 14. – С.17 – 22 (0,5 др.а.).

  12. Лозко Г. Мировоззрение славян в контексте идеи Вечного Возвращения // Славянское Вече-2. – Минск, 2003. – С. 206 – 218 (0,8 др.а.).

  13. Лозко Г. Сакральна символіка птахів в українській етнорелігії // Минуле і сучасне Волині й Полісся: народна культура – шлях до себе. Матеріали Волинської обласної науково-етнографічної конференції, 10 – 11 квітня 2003 р., м. Луцьк. – Збірник наукових праць. – Луцьк, 2003. – С. 94 – 98 (0,5 др.а.).

  14. Лозко Г. Релігійні вірування трипільців на матеріалі археологічних джерел // Трипільська цивілізація у спадщині України. Матеріали наукової конференції, присвяченої 110-річчю відкриття Трипільської культури, Київ, 30–31 травня 2003 р. – К.: Видавничий центр „Просвіта”, 2003. – С. 223 – 230 (0,5 др.а.).

  1. Лозко Г. Христианство как инструмент глобализации // Славянское Вече-3. – Минск, 2005. – С.156–173 (0,8 др.а.).

  2. Лозко Г.С. Слов`янська етнічна релігія і Велесова Книга // Велесова Книга – пам`ятка української культури: Матеріали Всеукраїнської конференції «Велесова Книга – пам`ятка української культури» / Міністерство Освіти і Науки України; Київський Міжнародний університет. – Київ, 2005. – С. 34–43 (0,8 др.а.).

  3. Лозко Г.С. Этнорелигия как естественная альтернатива глобализации и ассимиляции славян // Культура XXI века. Четвертый международный конгресс-фестиваль мировой и национальных культур. – Под ред. В.Н.Пруса. – Ялта, 2005. – С.91–94 (0,25 др.а.).

  4. Лозко Г. Арійський політеїзм і семітський монотеїзм як пара світоглядних протилежностей // Діалог цивілізацій. Матеріали Четвертої Всесвітньої наукової конференції. – К., 2006. – С.168 – 175 (0,5 др.а.).

  5. Лозко Г.С. Україна в контексті європейського етнорелігійного ренесансу // На перехрестях світової науки. – Матеріали ІІІ міжнародної наукової конференції „Вікно в європейську науку”. – Чернівці, 20-21 травня 2006 р. – С. 112–115. (1 др. а.).

  6. Лозко Г.С. Коло Свароже як етнічна парадигма Часу // Етнос. Культура. Духовність: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції „Інноваційні моделі розвитку туристичної інфраструктури України. Буковинське та світове старообрядництво: історія, культура, туризм”. –Чернівці, 23-24 вересня 2006. – Ч. 2. – С.136 – 145 (0,5 др.а.).

  7. Lozko H. Rodzima wiara ukrainska. – Wroclaw, Polska, 1997. – 125 s. – (монографія в перекладі на польську мову, Польща, Вроцлав, 7,8 др. а.).